Ще двадцять років тому голова колгоспу «Україна», нині покійний Микола Гогулінський сказав своїм зятеві і сину: «Організовуйте, діти, власні фермерські господарства. Бо майбутнього у колгоспів немає. Якщо будете любити землю і поважати людей – матимете достаток у родинах». Так у 1991 році одними з перших в районі з’явилися фермерські господарства «Граніт» і «Кристал». І хоча на папері це різні сільгосппідприємства, та з першого дня і по сьогодні їх керівники Сергій Гогулінський та Олександр Шумейко тримаються разом. Спільно приймають важливі рішення, долають проблеми господарств та дбають про їх розвиток. Не зайвим буде сказати, що і благоустрій рідного села Перехрестового для фермерів не на останньому місці.

– Ось погляньте, нещодавно тут був стихійний смітник, а хлопці взяли поле в обробіток, тепер тут зовсім інший вигляд, – говорить Перехрестівський сільський голова Василь Грекуляк. – Крім цього, фермери завжди допомагають сільраді. Чи треба провести якісь урочистості, чи дорогу облаштувати – неодмінно підставлять плече.

Олександра Шумейка ми зустріли на одному з полів, де проводилася оранка зябу. Він не приховував свого замилування двома новенькими тракторами, що немов пливли полем, залишаючи за собою рівненькі стрічки свіжого чорнозему.

– Цю техніку ми щойно придбали, тож і працювати, і дивитися на неї – одне за­доволення, – широко посміхаючись, каже фермер. – Як же не радіти, коли для ведення господарств маємо і власні комбайни, і трактори, і весь потрібний сільгоспінвентар. Одна біда – трудитися на землі нікому. Молодь їде до міст у пошуках легкого хліба, а в селі залишаються тільки колишні колгоспники, які звикли робити все на совість. Хто через десять-двадцять років кермуватиме технікою – невідомо. Сьогодні ми обробляємо близько тисячі гектарів землі, у господарствах трудяться лише 10 чоловіків, їм майже по 50 і більше років, тож матимемо велику проблему з кадрами.

Фермери знають не з чуток, що працювати комбайнером чи трактористом нелегко, бо ж і самі колись трудилися в колгоспі. А коли організували власні господарства, то протягом десяти років обробляли наділ у 100 гектарів самостійно. З розширенням площ виникла потреба залучати до роботи помічників. Отут і зіткнулися з проблемою кадрів, бо серед односельців нелегко знайти людей, яким можна довірити нову техніку чи добросовісний обробіток землі. Тому поважають своїх трудівників, не відправляють їх взимку у відпустки за власний рахунок, а платять заробітну плату цілий рік.

Їдемо з Олександром Шумейком на зерновий тік. Тут саме кипить робота з відвантаження соняшнику. Частину урожаю довелося везти на Мардарівське хлібоприймальне підприємство через вологість зерна. А основну частину цьогорічного ужинку (десь 70 – 80%) фермери зберігають у власних зерносховищах. П’ять років тому вони придбали розпайоване майно колишнього колгоспного гарману і, що втішає, зберегли його в належному вигляді. Так само вчинили і з одним корівником, який задіяли під зерновий склад. Ще один збудували самостійно на перших порах своєї фермерської діяльності.

– Тримати урожай на хлібоприймальному підприємстві дорогувато, – говорить Шумейко. – Тому наше головне завдання – берегти те, що маємо. Погляньте, скільки зараз у селі напівзруйнованих колгоспних приміщень. Колишні ферми, гараж, тракторну майстерню не впізнати. Шкода, що на них вчасно не знайшлося господарів, а тепер для їх відновлення треба мати значні кошти.

– Олександре Григоровичу, слухаю Вас – і складається враження про повне задоволення тим, чого досягли зі своїм партнером. Невже й справді все так добре у вашій фермерській діяльності?

– Знаєте, за 20 років роботи на землі ми не звикли скаржитися і кивати на державу чи чужого дядька. Покладаємося тільки на власні сили. Спасибі, покійний батько допоміг нам зробити вчасний старт. Він завжди говорив, що краще бути в середняках: не дуже пнутися нагору, але і задніх не пасти. Цього принципу намагаємося дотримуватися й до сьогодні. Щодо підтримки з боку держави, то не дуже ми її чекаємо. Головне – щоб не заважали. Бо ж ніхто нас не питає, як вдалося виростити урожай. А приходять і ставлять одні й ті ж запитання: яка урожайність? Чому так мало? Багато сільгоспвиробників розповідають про те, як важко, але ніхто не перестає займатися рослинництвом. Буває нелегко і нам. Але як покинути те, чого досягнуто за ці роки? Якби була б стабільність у цінах на сільгосппродукцію, пальне, у ставках податків, то фермерством займатися можна. На сьогодні у нас достатньо свободи: сій, що вважаєш за потрібне, орієнтуйся в ринку, шукай вигідні для себе умови реалізації продукції і заробляй гроші, плати державі податки, а людям – зарплату. А головне – люби справу, якою займаєшся, і віддавайся їй всім серцем, всією душею.