Проблему збереження історичної частини міста в цивілізованих країнах давно вирішили. Європейці не забудовують центр мегаполіса, а зводять висотні будинки під офіси в окремому районі поодаль. Приклад тому — лондонський квартал «Canary Wharf», мадридський «Cuatro Torres» та паризький «Defense».

Останній заслужено вважається найбільшим діловим центром Європи, бо щодня туди з’їжджається близько 150000 працівників до понад 1500 розташованих там фірм та організацій. Одесі до паризьких масштабів, звісно, далеко. Та щось схоже на відомий бізнес-квартал французької столиці згодом має з’явитися і в нашому місті. Принаймні в цьому впевнений народний архітектор України, дійсний член Української академії архітектури Володимир Глазирін: «Одесу очікує доля європейських міст, де, піклуючись про збереженням історичного центру, все ж таки будують висотні офісні центри в окремих районах».

На думку Володимира Глазиріна, найкраще місце для бізнесового кварталу в нашому місті — Жевахова гора, плато на високому мисі, що розділяє Хаджибейський та Куяльницький лимани. Цю околицю Одеси вже давно облюбували архі­тектори, які розробили не один проект її забудови. Але віз, точніше — будівельні крани, і нині там — на Дерібасівській: у нас і досі престижно будуватися у центрі міста...

І саме в цьому — в українській ментальності — вбачає найбільшу архітектурну проблему Одеси голова обласної організації Національної спілки архітекторів України Василь Мироненко. Адже з огляду на те, які новобудови нині зводяться у «самому серці» Одеси, ми, виходить, так і не зрозуміли, що таке — повага до рідного міста та його історії. Головний архітектор закликає-просить: «Будинки, як і люди, старіють — руйнуються. Ми маємо докласти зусилля, аби первозданну Одесу побачили наші онуки. Ми повинні виховувати в наших земляків самосвідомість, пояснювати прості речі: розписувати стіни та кидати недопалки не можна, тому що в цьому проявляється ставлення до рідного міста».