У районі — переполох: авторитетна комісія з області у підпряжці з відповідними місцевими чиновниками рушила перевіряти стан закладів охорони здоров’я, зокрема й ФАПів — фельдшерсько-акушерських пунктів. Звісно, як заметушилися на об’єктах перевірок, телефонували колегам, де вже та комісія побувала, цікавилися, чим вона найбільше переймається, що насамперед контролює. Тож усе мили, вичищали, виполювали довкруж бур’яни, приводили в порядок документацію, облік роботи, вкотре перевіряли наявність необхідних придатних ліків, медичних інструментів, меблів тощо.

В одному з віддалених сіл району, умисно його не називаємо, хіба скажемо, що вважають його екологічно чистим, ФАП аж виблискував у чеканні контролерів-гостей. Про всяк випадок навіть домовилися з хазяйновитою молодичкою поблизу, аби приготувала їм обід по-домашньому, а сусід дядько Василь порадив запропонувати членам комісії ще й меду з його пасіки.

Одне слово, на ФАПі були впевнені, що все у них у повному порядку, присікатися практично ні до чого.

Й ось гості-контролери на порозі. Фронтальна перевірка почалася. Аж раптом один з перевіряючих районного масштабу мало не позеленів од люті, побачивши на тумбочці… «Чорноморські новини».

— Що це? Чия то газета і чому вона тут?! — заволав чолов’яга у три горла і кинувся допитувати працівників.

То був, як кажуть, суворий допит: хто газету приніс, хто передплатив і, не доведи, Боже, ще й на бюджетний кошт?

Перелякана санітарка кинулася рятувати становище, мовила, що то хтось з відвідувачів залишив, чула навіть, як радив прочитати в ній цікаву публікацію, але, божилася, вона ту газету й до рук не брала…

Розлючений контролер схопив примірник, зім’яв та ще й пригрозив, аби не наважилися більше й згадувати про ненависне владі видання. Сам же край ока споглядав, чи бачать його ревність контролери з області, чи розкажуть про старання у «губернських» кабінетах, ставлення яких до «Чорноморських новин» добре відоме.

Ми вже звикли до саботажу нашої газети. Легко здогадатися, хто дає «поради» зірвати на неї передплату… Тож і досі наші читачі скаржаться на труднощі з оформленням, на перебої з доставкою, мовляв, «не виходить — всі претензії до редакції, нічого було гроші платити». Але щоб вже так відверто забороняти читати «Чорноморку»... Таки, мабуть, бояться її правдивого слова.