На сьогодні малий та середній бізнес має, так би мовити, свою нішу в соціально­економічному розвитку району. Підприємці, як юридичні, так і фізичні особи, докладають рук у виробничій та будівельній сферах, надають транспортні, сільськогосподарські та інші побутові послуги.

Підприємці – фізичні особи, яких уже зареєстровано понад тисячу, найчастіше працюють у сфері роздрібної торгівлі. За останні роки цю мережу поповнили десять нових спеціалізованих торговельних закладів. Наприклад, півроку тому для послуг споживачів відкрилась аптека, минулої осені став до ладу об’єднаний торговельний комплекс, який успішно очолює підприємець Світлана Аніськова. У цьо­му сучасному супермаркеті можна придбати все необхідне для побутових потреб. Приватний бізнес довів, що може упевнено конкурувати із споживчою кооперацією.

За нинішніх ринкових умов утримувати і розвивати бізнес спроможні ті власники, що мають великі підприємства. Вони й виграють «війну» в економічному просторі. Сутужніше у цьому двобої доводиться їхнім колегам – дрібним підприємцям, які нині перебувають на грані виживання. Як кажуть, на власні очі переконалась у цьому, завітавши одного разу до крамниці, що в центрі селища.

Розповідь моєї співрозмовниці Валентини може слугувати типовим прикладом того, з чого починали власну справу такі, як вона. Спочатку були великі валізи з товаром, які власноруч привозила з Москви або з регіонів Молдови, Білорусі. Привезене реалізовувала на місцевому ринку. Потім знову дорога, придбання товару, продаж… Із власного досвіду зрозуміла, що з продовольчим крамом багато клопоту, отож перекваліфікувалась на промислову групу. Хоч і тут є свої ризики – зміна моди, фасонів. Усе ж сільський житель не вельми вибагливий, на що й розраховувала. Згодом Валентина перейшла на стаціонарний продаж, орендувала приміщення на другому поверсі колишнього універмагу у центрі селища. Ніби все налагодилось, робочий ритм став розміреним та упорядкованим. Залишились позаду важкі роки становлення, лишень працюй і одержуй прибутки. На жаль, нещодавно перед підприємницею постало кілька проблем. Вони заганяють її у глухий кут. Збільшилась орендна плата за приміщення і в той же час зменшився попит на товар. Коротко кажучи – люди стали менше купувати.

– У зимові місяці виторг майже на нулю. Де взяти кошти на сплату податків? Буду згортати свою справу, – говорить Валентина зі сльозами на очах.

І частина колег Валентини, що реалізовують свій товар на місцевому ринку, також потерпають від цих проблем. Такий стан речей не надихає. Минулого року в райо­ні призупинило підприємницьку діяльність до двадцяти осіб.

А в той же час сніжною лавиною наростають борги суб’єктів підприємницької діяльності – фізичних осіб щодо сплати внесків, зокрема до Пенсійного фонду України. Їх доводиться відшкодовувати через суд та районний відділ Державної виконавчої служби. Тому голова районної державної адміністрації Наталія Куртогуз минулого року вдалась до відкритого діалогу із підприємцями, аби порозумітися. Але цілком погасити заборгованість так і не вдається.

– Сподівалась, що новий Подат­ковий кодекс принесе нам полегшення. Та розумію, що викрутитись мені не вдасться. Зараз я у тій ситуації, що кажуть у народі: важко нести і жаль покинути, – бідкається Валентина.

Як зазначають фахівці, у новому законодавстві підтримки, про яку найбільше мріє малий бізнес, як не було, так, на жаль, і немає.

Податковий кодекс переважно розрахований на великий бізнес і, на відміну від податкових систем європейських країн, не стимулює розвиток малого і середнього. Тож підприємцям за свою справу потрібно боротися самотужки.