Шановна редакціє, хочу на сторінках газети розповісти про те, що вразило мене до глибини душі і не дає спокою.

Зазвичай, навесні ми громадою прибираємо наше селище, а кожен господар – свій двір. Від­відуємо і кладовище, де поховані рідні та близькі нам люди. Після зими треба і тут дати лад, доглянути посаджені квіти, кущі та дерева. Ретельно облаштовуємо могили навесні, адже після великоднього тижня, йдуть люди на цвинтар поминати померлих.

Отож і я заздалегідь прийшла впорядкувати могилу, де поховані мої рідні. Минулого року посадила кущі самшиту, вони вже й укорінилися. Стали розростатися. Хотіла їх гарненько підрізати, щоби утворилось живе обрамлення навкруг могили, як віночок, адже ще за життя мати не хотіла металевої огорожі. Для «стрижки» навіть почала підшукувати великі садові ножиці. Але, на жаль, вони мені не знадобилися. За мене похазяйнували тут інші руки, обірвавши по­живому гіллячки зелені гілочки, що так гарно розрослися.

Вражена побаченим, заплакала. Від образи за себе, за матір і навіть за тих, хто заподіяв шкоду. Думала: як можна таке робити, невже люди Бога не бояться? Здогадуюсь, для чого вони зрізували – для формування букетиків зелені, щоби продавати біля храму. Але це так жахливо, що вирвана з могили зелень освячується, приноситься в домівки і, можливо, навіть використовується з метою цілющості. Бо ж батюшки радять освячену зелень заварювати як чай. Як можна нести із кладовища до церкви? Мабуть лиходіям все байдуже, в їхніх очах один бог – гроші. Та на чию користь такий заробіток?

Мене переповнює обу­рення. Час від часу всі ми чуємо про акти вандалізму на кладовищах. Не хотілося б, щоби це стало нормою нашого суспільства.