– Дівчата, будь ласка, припиніть! Мабуть, «Магарач» у нас у Полтаві не купуватимуть. Ми краще білий візьмемо, ось з тих кущів. Зберіть нам білий!

Перекупники з Полтави з ранку «крутили носом», намагаючись завантажитися в селі Оксамитному Болградського району найгарнішим виноградом. Тим більше, що є з чого вибирати! Начальник цеху Георгій Бєлєв вже починав нервувати, але стримувався: поку­пець завжди правий.

Перша машина, вантажена солодкими бурштиновими ягодами, виїхала з Болградського району ще 23 липня. На сьогоднішній день дослідне господарство ім. Суворова продало вже 240 тонн винограду та близько 100 тонн персику.

Оптові закупівельні ціни – від 8 до 12 гривень за кілограм винограду та 6 – 9 гривень за персики. Але, перш ніж ця гарна продукція опиниться на столах українців, виноградарі з’їдають не один пуд солі.

Нині на Одещині склалися дуже непрості погодні умови. Після морозної зими, яка знищила цінні плодоносні бруньки, після посухи, коли виноградники входили у фазу зів’янення (температура на поверхні землі доходила до 70­ти градусів за Цельсієм), домогтися дуже високого результату було неймовірно тяжко. Виробництво продукції – це не «купи­продай».

Зароджується красиве виноградне гроно в цеху розсадництва, який очолює агроном Лілія Колько. У господарстві понад 150 гектарів зайнято під маточником, де бригада із 60­ти чоловік вирощує підщепний та прищепний матеріал. Усі роботи тут провадяться вручну: три обламування, три обв’язки, шість пасинкувань. Виробничий процес не зупиняється навіть взимку: у січні­лютому бригада виходить у поле, щоб заготовити лозу. Півтора мільйона щеплень роблять в Оксамитному за сезон – ювелірна робота.

– Нашими саджанцями покупці завжди дуже задоволені, – розповідає бригадир розсадницької бригади Володимир Сібов. – Беруть столові сорти «восторг», «новий подарунок», «кардишах», «плевен» та багато інших. Як і раніше, користується попитом технічний виноград «шардоне», «аліготе», «рислінг», «сухолиманський». Ми й самі у своєму господарстві щороку висаджуємо 80 – 100 тисяч молодих кущів, оновлюючи по 50 – 60 гектарів виноградників. Зараз, щоб у літню спеку маточники не загинули, наші поливальники Роман Шевченко, Ігор Дубов та Олександр Арнаут з раннього ранку й до темряви трудяться в полі, перелопачуючи тонни землі, адже полив іде борознами – це дуже тяжка праця.

У ці дні, коли збирання на плантаціях набирає темпів, ДГ ім. Суворова залучає до роботи жителів довколишніх сіл. Так, у бригаді № 1 під керівництвом Миколи Русанжика та Домникії Константинової багато жителів села Городнього.

– Якщо в серпні на збиранні зайнято до 90 чоловік, то у вересні буде залучено до 200, – говорить начальник цеху Георгій Белєв.

Лише на території Болград­ського району діють 8 винзаводів, тому попит на виноград великий.

ДГ ім. Суворова під керівництвом заслуженого працівника сільського господарства України Анатолія Володимировича Біло­уса, незважаючи на складнощі, з якими зустрічається галузь (про них ми писали неодноразово), впроваджує найкращі розробки Національного наукового центру «Інститут виноградарства та виноробства ім. В.Є. Таїрова». Колектив модернізує виробничий процес: із 440 гектарів плодоносних виноградників 320 переведено на краплинне зрошення. У той день, коли ми побували в господарстві, Анатолій Володимирович вів переговори із підрядником про встановлення «краплі» ще на 100 гектарах. Ціна питання – два мільйони! Але в посушливих умовах Бессарабії саме краплинне зрошення піднімає виноградарство на якісно новий рівень. Втім, ця тема вже заслуговує на окрему публікацію.

Полтава, Вінниця, Житомир, Львів… До Оксамитного за виноградом їде покупець з усіх областей України. А якби Анатолій Володимирович Білоус, за прикладом знаменитого російського винороба князя Льва Сергійовича Голіцина завів Гостьову книгу, ми побачили б автографи дуже високих персон – як зі стольного града Києва, так і закордонних офіційних делегацій. Українському підприємству є що продати, є чим пишатися!