Попри те, що одеситам приписують образ русофілів, саме в Одесі вже четвертий рік поспіль до Дня Незалежності України проходить унікальний патріотичний «Вишиванковий фестиваль». Тепер це не стільки альтернатива «офіційним заходам», скільки самостійне та до певної міри самобутнє свято, яке з кожним роком стає дедалі популярнішим, а у волонтери фесту записуються навіть іноземці…

Прогулюючись Приморським бульваром 23 — 24 серпня, можна було відчути себе етнографом, що на практиці вивчає звичаї та традиції українського народу: тут не просто стояв, але й працював «Гетьманський монетний двір» та кузня, де виготовляли на очах у здивованої публіки троянди та підкови; тут народні умільці продавали та навчали виробляти традиційні українські іграшки, прикраси та одяг; тут давали ази гончарного мистецтва; а ще пригощали справжнім українським борщем, пампушками, кулішем, галушками...

Та який «Вишиванковий фестиваль» без вишиванок?! Тут представляли вишиванки, традиційні для різних областей України, однак ціна в них була приблизно однаковою — від 300 гривень (для малечі) до 1500 гривень (для «особливих свят» — на весілля абощо). І з огляду на те, скільки людей щороку приєднується до традиційної фестивальної акції «Вишиванковий ланцюг», — це, як кажуть сучасні стиляги і денді, «must have», що, зрозумілими словами, потрібна у гардеробі річ. Цього року по обидва боку від пам’ятника Дюку де Рішельє й аж до моря — Потьомкінськими сходами до причалу Морвокзалу — вишикувались 852 одягнених у вишиванки одеситів і гостей нашого міста. Причому охочих долучитися до видовищної акції було навіть більше, та організатори — одеський осередок «Демократичного альянсу» — не встигали долучати всіх, хто затримався біля виставкових яток на Приморському бульварі чи захопився майстер-класом у народних умільців, до «живого ланцюга» та рахувати.

«Чотири роки тому нарікали, що проведення фестивалю — марна затія, мовляв, подібний формат нікому не буде цікавим, і що це неможливо — зібрати в одному місці більше двадцяти людей у вишиванках, — пригадує голова секретаріату фестивалю Олексій Чорний. — Та вже перший «ланцюг» зібрав сімдесят людей у вишиванках, а торік їх було вже майже шістсот. Отже, з кожним роком вишиванка стає дедалі популярнішою».

Набуває слави й одеська ініціатива — розголос про неповторний фестиваль поширився далеко за межі нашої області і навіть України. Скажімо, цьогоріч відсвяткувати День Незалежності саме у вишиванковому гурті на Потьомкінських сходах приїхали люди з Донецька, Києва, Харкова, Львова, Тернополя, і навіть з Німеччини та Канади.

Було багато діток і молоді, а загалом, щодо віку, то наймолодшому учаснику цьогорічного ланцюга —

1 місяць, найстаршому — 86 років. Найменшенького Тимурчика батьки зодягнули у вишиваночку і сині шаровари, які спеціально пошили для свого місячного козака.

Позитивна динаміка і в іншої фестивальної акції — веломарафону. По завершенню фесту центральними вулицями міста проїздить колона велосипедистів з українськими прапорами. Торік у цій акцій взяло учать тридцять осіб, цього року — вдвоє більше. Зазвичай перехожі вітають велопробіг усмішками, а водії — сигналять йому услід...

З цьогорічних цікавинок та новинок фестивалю — шоу «Майдан’s» та «вишиванкове» графіті. До репетиції першого могли долучитися усі охочі, а ті, хто танцювати не захотів, впізнавали в одному із зображених графіті-майстрами козаках Богдана Ступку. А що? У душі він був справжнім козаком, у житті — «гетьманом» української театральної сцени. Так молодь вшанувала пам’ять видатного артиста.

Окрім цього, на фестивалі гралися з вогнем (фаєр-шоу на Приморському бульварі показали кияни та одесити), а ще змагалися на швидкісне поїдання вареників. Ой, яке смачне та пізнавальне це «вишиванкове свято»!