Уздовж центральної алеї в чарівному куточку Одеси, що носить назву Аркадія, тягнеться глибоченька яруга. По її дну ще за пам’яті літніх людей текла маленька річечка. Та з часом її затовкли, засипали, таким чином осушивши ярок. Але ж вода нікуди не поділася. Мабуть, пішла під землю, бо аж біля пляжу таки вибивається невеличким струмочком.

Якби у нас хоч щось робилося по-хазяйськи, то, зберігши річечку і впорядкувавши її береги, тут можна було б створити чудовий тінистий міні-парк для відпочинку в спекотну пору. Але ярку судилася доля, по суті, смітника. Час від часу в ньому влаштовували то автодром, то гойдалки, то виставку динозаврів чи ще щось. Але в засмічену яругу на ті атракціони ніхто не поспішає. Довкола, окрім кількох напіврозламаних лавиць, нічого нема. З них ми з подругою й спостерігаємо за життям аркадійської «периферії».

Років зо п’ять тому тут навіть був каток, під який на дні яру збудували досить великий залізобетонний настил. Як і решта атракціонів, каток стояв пусткою, прибутку не давав. Тож невдовзі кудись зник. А залізобетонний настил на міцних підставках залишився і став просторим прихистком для безпритульних собак. Кажуть, пробували їх відловлювати для стерилізації, та марне: з-під кількаметрового бетонного укриття виманити тварин неможливо. Хто по-пластунськи туди полізе?

Зграя розростається. Нинішнього літа одна самка привела аж восьмеро цуценят. І всі вони, дорослі й малі, просять їсти. Інколи жалісливі прибиральниці приносять щось з довколишніх ресторанів. Собаче товариство радо їх зустрічає. Проте справжньою своєю господинею сприймає вже немолоду огрядну жіночку, яка приходить з недалекого «приватного сектора».

Вона тут постійно. Взимку і влітку. Зі своєї до безсовісного скромної пенсії викроює якісь гривні на крупу, сякі-такі кісточки й приносить хвостатим дармоїдам варево. Бо шкода — воно ж живе. Після каші хочеться пити. Жіночка йшла до найближчого туалету, набирала води й розливала у миски біля величезної собачої «будки». Але туалети зробили платними, й далеко не всі з їхньої обслуги допускають до крана «собачницю». Тому тепер, окрім каші, вона несе здому ще й відро води. Собаки людських порядків не розуміють. Річечку умертвили, а пити хочеться.