Як вважає Адам Володимирович Шнайдер, у нього звичайне життя, як і у багатьох ровесників: працював, одружився, виростив двох доньок, має чотирьох онуків. Справді, звичайне життя трудівника. В одному господарстві – 34 роки, із яких 29 – трактористом.

Доля додала–таки до життя сільського хлопця чогось особливого, бо служити випало в Чехословаччині у військово–повітряних силах. А після армії не шукав кращої долі в місті, а повернувся до рідного села, де залишилися батьки–пенсіонери.

Сьогодні Адам Володимирович очолює тракторну бригаду ПСП «Україна». Маючи за плечима великий досвід роботи, він іще здалеку визначить, чи правильно виставлені лапи на культиваторі, чи відрегульовано сівалку під норму висіву. В нього є чого повчитися молоді. Про таких, як А.В. Шнайдер, кажуть «стара гвардія». У них інший гарт – працею та відповідальністю, інше ставлення до роботи, інше чуття колективу. А втім ветеран праці не дуже–то нарікає на молодь.

– Приходять у бригаду і кмітливі та працьовиті хлопці. А є й такі, що їм аби день до вечора. Довго вони не затримуються. Коли ж є совість і бажання працювати, то виходять хороші спеціалісти. А вчитися у нас є в кого. В господарстві працюють молоді механізатори, які зарекомендували себе справжніми професіоналами. Наприклад, Олександр Харчій. Він прийшов до нас після закінчення Іванівського аграрного ліцею. Виконує всі види обробітку ґрунту – від дискування до культивації. Зі старшого покоління – Валерій Цвілюк – теж завжди поділиться досвідом роботи.

Дуже важливо, що в селі збереглося сільгосппідприємство, є робочі місця, які потрібно цінувати.

З огляду на досвід багатьох років, Адам Володимирович переймається зміною клімату в нашій зоні. Каже, колись серпневі дощі наче нагадували, що скоро посівна. Сьогодні за стіною пилюки трактора на полі не видно, шкода кидати зерно в суху землю. Та вибору природа не дає: якщо не посієш – залишишся без хліба. Посієш – хоч якась волога буде, плюс підживлення. Тож і жевріє у хлібороба надія на врожай наступного року.