Залізничники на чолі з віце-прем’єром, що опікується транспортом, зараз активно агітують за нововведення, точніше, за повернення до вже знаної практики: продажу квитків на пасажирські потяги за паспортами. Борис Колесников переконаний: це допоможе викоренити спекуляцію і нокаутує корупцію, яка процвітає в цій сфері. Ну і, звісно, таке нововведення, за його словами, запроваджується не з волі-примхи відомства, а з ініціативи громадян, тих самих пасажирів, які, мовляв, засипали і Мінінфраструктури, й «Укрзалізницю» листами-вимогами, аби квитки реалізовували лише за пред’явленням посвідчення особи.

Слухав я по телевізору пана Колесникова і подумки сперечався. Те, що на залізниці, як і будь-де, панує корупція, що там спекулюють квитками, — чиста правда: самому доводилося купувати з рук з півторазовою переплатою. Але про що це свідчить? Як на мою думку, про таку собі вокзально-привокзальну спекуляційно-корупційну змову.

Невже тих, хто займається перепродажем квитків, так багато, що їх не можна вирізнити в черзі звичайних пасажирів і просто спитати: як то ви, шановний, уже вп’яте нині їдете до Києва чи до Львова? А хіба важко розпізнати тих перекупників, коли вони в залі чи на пероні (бува, на очах у міліцейських патрулів) «ощасливлюють» безбілетних за кілька хвилин до відходу поїзда? Усі це знають, бачать, і мимоволі складається враження, що тут існує певний взаємозв’язок між тими, хто продає квитки, тими, хто їх перепродує, й тими, хто стежить за порядком на залізниці. Але ж це, даруйте, внутрішні проблеми самої рейкової системи та ще правоохоронних органів.

То чому повинні потерпати пасажири? Сідаєш у вагон — обов’язково бери з собою паспорт, щоб тебе звірили, ідентифікували. Незручно це і, я б навіть сказав, принизливо. А ще закрадається підозра: може, саме таким чином хтось воліє встановити тотальний контроль за переміщенням громадян? Може, комусь конче кортить відслідковувати, хто, коли і куди їде?

Тепер щодо тисяч пасажирів, які, якщо вірити віце-прем’єр-міністру, зініціювали це залізничне ноу-хау. Дуже я сумніваюся, що в тих листах йшлося про паспортизацію квитків — невже люди проситимуть, щоб ускладнили і так непросте їхнє життя? Більше повірю, що то були листи-скарги. Скарги на те, що в залізничних касах нема квитків, а спритні молодики, які стоять за кілька метрів від кас, торгують ними за дві ціни, що хочеш — не хочеш, а мусиш переплачувати зайве (їхати ж треба!) і, по суті, від тієї безвиході підтримувати спекулянтів, а якщо ширше й глибше глянути, то цілу корупційну систему, вибудувану на залізниці. Ось про це, переконаний, писали в Міністерство інфраструктури чи в «Укрзалізницю» пасажири. А не про те, щоб усі брали в дорогу паспорти та свідоцтва про народження дітей.

Утім, нема чому дивуватися: у нас звикли вже на біле казати чорне і навпаки. Тож і мусимо прийняти за правду: саме так вирішили люди. А раз люди вирішили — влада зробить. Влада порожняк не гонить!