Ну й рейвах зчинився останнім часом з приводу відкриття так званих російських культурних центрів у нашому місті. З одного боку — суцільні урочистості, фанфари з участю поважних гостей, агітація про необхідність ті центри мати, з іншого — нерозуміння, яка в тому насправді конча потреба і в без того зрусифікованій Одесі. А чому не йдеться про відкриття, скажімо, польських, італійських, турецьких та інших національних центрів?

Хоча що тут розуміти: все йде за планом поширення і закріплення «руского міра» на нашій українській землі. До речі, у тому ж дусі і наміри міськради щодо перейменування вулиць і площ Одеси. Краще б їх убезпечили від можливих природних стихій!

Та Бог з ними, отими центрами. Якщо їх прихильникам так уже бракує культурних знань північної сусідки, нехай собі прилучаються, набираються. Але ж й опоненти мають право висловити свою точку зору, свій протест. Та, ба, ні, в нашій Одесі мати іншу від апологетів того «міра» думку заборонено: зацькують, обплюють, ярликами чорними від вух до п’ят обліплять. Он уже одного одіозного невігласа з місцевого телеканалу, лексика якого пересипана непристойністю, бридотою, аж колотить, бісить навіть частина офіційної назви нашого Одеського національного університету імені І.І. Мечникова. Він вперто ігнорує виділене слово, називаючи університет «новоросійським». Отакої! Плекає повернення до Малоросії з Новоросією? Мабуть, певні сили виношують такі надії, і не виключено, що спробують їх здійснити.

Прикро таке чути мені і моїй дружині, яка свого часу закінчила цей славетний навчальний заклад, щоразу згадує про нього з вдячністю, любов’ю. Він багато робив і робить для державного становлення України, зміцнення її незалежності, готує для неї кваліфіковані кадри.

Та в тім то й річ, що цю незалежність прихильники «руского міра» просто ненавидять. Чи помітили, як ось уже більше місяця на одному з одеських телеканалів з’являються рядки-бігунці? Запрошують до себе на роботу в «якості універсальних тележурналістів молодих людей з вищою освітою», які «вільно володіють літературною російською мовою», «віддані історичним і духовним традиціям нашої великої Батьківщини», а ще — «перспективі єдності народів Євразії», до того ж «стійких до великих фізичних і психологічних навантажень». Легіон бойовиків-журналістів хочуть сформувати, чи що?

Тут ясно, про яку «велику Батьківщину» йдеться, якщо потрібні володіння літературною російською мовою, а про українську жодного натяку...

А ми за всім споглядаємо і здебільшого мовчимо перед явною повзучою експансією. За такого нашого мовчазного споглядання і країну, і нас з вами зажерливі проковтнути зможуть. Здамося?