15 січня біля румунського консульства зібралася культурна громадськість Одещини, представники інших дипмісій. Відбулося покладання квітів до погруддя великого румунського й молдовського поета-лірика з трагічною життєвою долею Міхая Емінеску, а потім пошанування продовжилося у Золотій залі Літературного музею, де до цієї події відкрилася виставка.

Народився Міхай Емінович (це його справжнє прізвище) 15 січня 1850 року на Буковині, де й пройшли дитячі роки, завдяки чому він чудово знав українську мову та пісні, любив Буковину. Неперевершений поет гімназичну освіту здобув у Чернівцях, а університетську — у Відні та Берліні. У 1877-у, переселившись у Бухарест, згодом — у Ясси, співпрацював з газетою «Тімпул». Деякий час був директором бібліотеки, інспектором народних училищ, працював на різних роботах.

Як доносять нам джерела, епохою великих класиків назвали час, коли творив Михай Емінеску, і цей період саме збігся з роками створення й формування румунської національної держави та звільнення від турецької залежності, перетворення двох придунайських князівств — Молдови й Мунтенії (чи Валахії) в державу Румунію. В цю бурхливу епоху молода румунська література стала причетною до державотворення. Саме в цю добу й огранювався могутній талант Міхая Емінеску.

1866 року один з журналістів вперше опублікував вірш поета «Мав би я...». Розгорнулася потужна, плідна й виснажлива праця митця. Водночас Міхай Емінеску довгі роки надто тяжко працював на низькооплатних посадах, заробляючи мізерні кошти. Бідність поета доходила до того, що йому нічим було сплачувати за убоге житло на даху, нерідко ночував, де випаде. Надривна праця, матеріальні злидні, дошкульні моральні приниження, постійна невпевненість у завтрашньому дні призвели до безпросвітнього відчаю у творчості. Все це спричинило катастрофічну депресію, а в 1883 році — й душевне захворювання, від якого вже так і не вилікувався.

На щастя, перед цим Міхай Емінеску завершив свою знакову поему «Лучафер» («Вечірня зоря») та багато інших шедеврів, у яких розкрилася глибока прірва між геніальним митцем і тупою обмеженістю обивателя, що вело до загибелі видатної творчої особистості в болоті продажного й грабіжницького світу, блюзнірського, підступного, фальшивого й брехливого оточення, яке ґвалтувало навіть любов, зробивши її товаром.

Єдина прижиттєва книжка поезій Міхая Емінеску побачила світ у 1883 році й принесла авторові широке визнання. Поет став популярним назавжди, але йому вже було байдуже. Періоди лікування в закладах для душевнохворих чергувалися з короткими періодами просвітлення. Жалюгідної пенсії ледь вистачало на те, щоб не померти з голоду. Досить коротке життя поета обірвалося 15 червня 1889-го в Бухаресті, в одній з лікарень для душевнохворих. За кілька років перед тим — у 1885-у — був в Одесі, провів тут місяць.

Лірика Міхая Емінеску — музична, вона являє сплав елементів народної поезії з вишуканою майстерністю і кличе до боротьби проти чорних сил зла. Поета вважають «цілісним вираженням румунської душі», «квінтесенцією румунського духу», «оборонцем румунської мови».

Під час відкриття виставки, про яку мовилося напочатку, генеральний консул Румунії в Одесі Еміль Рапча передав у дар Літературному музею колекцію книг Міхая Емінеску та його портрет.