Добігає кінця невесела для студента пора іспитів. Якщо вірити відомому вислову, по їх закінченні життя знову буде радісним і безтурботним.

Сесія… Як багато в цьому слові! Переживання перед складанням, радість від хорошої оцінки, передчуття стипендії (для особливо старанних). Образ типового студіозуса з анекдотів – вічно голодний та веселий гультіпака, який зубрить матеріал винятково напередодні. Здається, що всі студенти, де б вони не жили, – однакові, що, звичайно, не так. Але все–таки цікаво поспілкуватися з молоддю з інших країн, добре що інтернет дозволяє.

Отже, на зв'язку Кіра, майбутній фінансист (Атирау, Казахстан):

– Правила вступу для стаціонарників і заочників у нас практично однакові. Але у слухачів заочного відділення сесія проводиться тільки один раз на рік, зате триває два місяці поспіль. Перший місяць іде на вивчення матеріалу, другий – на складання іспитів і курсових робіт. Студенти денного відділення щомісяця пишуть рубіжні контролі й два рази на рік складають сесію. У нас дуже великий відсоток охочих вступити на заочну форму. Це призводить до зростання кількості некваліфікованих фахівців, підрахували експерти. Тому 2011 року для здобувачів першої освіти «заочку» закрили. Я встигла. Особливих складнощів із навчанням немає. Білети на іспит видаються рівно в кількості, яка відповідає числу людей у групі. Хоча пам'ятаю випадок на першому курсі. Здавала історію Казахстану. Там був «зайвий білетик».

Відносини з викладачами добрі. Якщо хочеш учитися – двері відкриті. Але мене особисто лякає сам екзаменаційний процес. До останнього мучу себе тривожними думками. Мабуть, як і всі студенти.

Росіянка з Ростова–на–Дону Марина, майбутній інженер, нічим новим не приголомшила.

– Сесію складаємо два рази на рік – узимку та влітку. Після літньої сесії у нас зазвичай практика, яка триває до початку серпня. Викладачі у нас різні: є такі, що намагаються навчити, а є й ті, яким байдуже. Зазначу, останніх менше.

Більшу частину студентів становлять молоді люди, які навчання не облишають геть, але й не перевантажують себе. Отака золота середина. Тих, хто старанно намагається опанувати весь матеріал, – одиниці. Прогульників багато, не сперечаюся.

Наш університет організує різноманітні заходи – екскурсії, поїздки за кордон... Приблизно раз на місяць пропонують кудись поїхати. Наприклад, недавно була можливість відвідати на Різдво Францію. Поїздка не з дешевих, коштувала тридцять тисяч рублів. Не кожному по кишені, нехай це й дешевше, ніж через туристичу агенцію. Щоб накопити на подібну поїздку, людині з підвищеною стипендією треба збирати гроші півтора року. У хорошистів одна стипендія, у тих, хто склав на« добре» і «відмінно», – на двісті рублів вище, у круглих відмінників ще плюс 200. Особливої ролі ця різниця не відіграє. Для нашої країни це копійки.

А тепер послухаємо нашу співвітчизницю, яка навчається на філолога, – одеситку Оксану:

– Сам по собі диплом нічого не гарантує. Багато хто зі студентів уже на старших курсах шукає собі роботу.

Крім того, я зробила висновок, що у нас кожен вищий навчальний заклад установлює свої правила. Наприклад, один мій знайомий із технічного вузу розповідав, що вони складають сесію не два рази на рік, а чотири. Уявляєте?! Ще я листувалася з дівчиною, яка вчиться на тій же спеціальності, що і я, тільки в іншому місті. У них не п'ять іспитів виноситься на сесію, як у нас, а два або три. Також змінено порядок навчальних дисциплін. Припустімо, ми вивчали мовознавство на першому курсі, а вони дійшли до нього тільки на другому.

Але гаразд, говорімо про іспити. За хороші відповіді на заняттях студент одержує бали, а набравши їх досить, може розраховувати на четвірку або навіть п'ятірку. Наприклад, за результатами своєї роботи набираєш сімдесят п'ять балів. У нашому університеті це четвірка. Якщо хочеш підвищити оцінку – йдеш на іспит. Але навіть якщо не відповіси на іспиті на жодне запитання, тобі «добре» поставлять у будь–якому разі.

Як бачимо, різниця є між студентським життям і в різних вузах, і в різних країнах. В Україні звикли скаржитися на низькі стипендії, але ж і в сусідів на ці гроші до Парижа не з'їздиш.

Зрештою, як би банально це не звучало, навчаємося ми для того, щоб здобувати знання. І поки є така можливість, треба її використовувати. Хто хоче – вчиться, незважаючи на погоду, настрій тощо.