Минулої суботи відбулися традиційний, уже сороковий, піший перехід «100 кілометрів за 24 години Поясом слави», а також 31-е велоралі «100 кілометрів за 10 годин» на призи газети «Вечерняя Одесса». Цьогорічний захід здивував масштабністю: на старт вийшло понад дві тисячі осіб, тоді як торік було 1380. А ще приємно здивувала погода, адже суботній день, коли відбувалася «сотка», на фоні холодної і похмурої нинішньої весни видався по-справжньо­му теплим і святково сонячним.

Щороку, починаючи з 1974-го, у переддень 10 квітня — дня звільнення міста-героя — від Алеї Слави стартують пішоходи, бігуни та велосипедисти. Таким чином сучасники вшановують пам’ять полеглих захисників і визволителів міста.

Як уже мовилося, всього на старт «сотки» вийшли понад дві тисячі осіб: діти і пенсіонери, молодь, інваліди, матері з дочками та цілі родини… Наприклад, серед 406 піших було 68 жінок, 338 чоловіків, об’єд­наних у 19 команд. Багато школярів долали шлях на уніциклах. А пенсіонер Володимир Чепурний наважився встановити рекорд у категорії учасників, старших за 75, і потрапити до Національного реєстру рекордів України, а згодом — і до Книги рекордів Гіннеса.

Торік змагалося двоє учасників з обмеженими фізичними можливостями, цього разу — четверо. Вони прибули з міста Вятки (Росія). Минулого року чоловіки подолали 60 кілометрів, до фіналу дійти завадила аварія — порвалися колеса на візку. «Нам, людям з обмеженими можливостями, не сидиться вдома, ми спілкуємося, їздимо містами, аби показати, що людина з інвалідністю може добитися результатів, якщо цього хотітиме», — розповів Андрій Гриценко.

Вперше в змаганнях брали участь уніцикли — транспортний засіб з одним колесом. Його школярі вважають креативним видом пересування, тому дехто придбав залізного друга спеціально для участі в «сотці». Втім, хлопці поставили перед собою досить реалістичні плани: проїхати на уніциклах лише 10—15 кілометрів.

Не побоялися відстані люди літнього віку. Серед них і Наталія Миколаївна, яка вже багато років приїздить з Полтавської області спеціально задля участі в пішому марафоні. «Мені вже 75 років, думаю, до 95 ходитиму!» — ділиться планами жінка.

Уже не вперше сто кілометрів долала чи не єдина жінка з собакою. Її четверолапий друг крокував поруч з господаркою під власним номером, як повноправний учасник змагань. З ним, розповідає хазяйка, йти і складніше, і цікавіше. Незважаючи ні на що, вони одна одну підтримують і захищають.

Вважаєте, пройти чи проїхати сто кілометрів складно? Аж ніяк — скажуть вам «залізні люди». Таке звання отримують учасники, які спочатку долають відстань на велосипеді, а потім проходять її пішки. Вкластися треба також у 24 години. Цьогоріч заявки на «залізних людей» подали 14 осіб — з Києва, Полтави, Іллічівська, Івано-Франківська, Ананьєва, Фастова, Одеси та з Ульяновська (Росія). Серед них поборотися за це звання наважилася й одна жінка.

Найменша учасниця «сотки» — Лілія Юфа (2,5 рочку). Звісно, вона брала участь разом з мамою. Були й трохи старші діти — віком від чотирьох до дев’яти, переважно хлопчики.

Протягом всієї дистанції учасники могли відпочити та поїсти на спеціально облаштованих для цього пунктах. Там видавали воду і чай, хліб, печиво, варили свіженький суп або кашу. В окремих місцях навіть був душ. На кожному пункті відпочинку чергували карети «швидких» та рятувальники. Вздовж усього маршруту курсували спо­стерігачі, готові надати будь-яку підтримку учасникам. Маршрутом велосипедистів (який цього року роз’єднали з пішим) їздили служби технічної допомоги.

Учасники, які вперто боролися за перемогу, у пунктах відпочинку майже не зупинялися. Серед них — Дмитро, який першим прийшов на фініш уже о 19.39, подолавши дистанцію за 9 годин 9 хвилин. Другий учасник дістався Меморіалу 411-ї батареї о 21.23, третій — о 21.27.

Олександр Вакарчук у свої 20 років посів третє місце, прийшовши «сотку» за 10 годин 57 хвилин. На меті у нього була не перемога, а місце в десятці. «Вперше біжу — почуття навіть не можу передати. Цьому передував місяць тренувань на «Трасі здоров’я», — поділився враженнями хлопець.

Спортсмени прибували на фініш всю ніч. І вранці також, подолавши шлях за 20, 22, 24 години. Для них важлива була не перемога, а подолання всіх ста кілометрів, нехай і за 24 години. Головне — не зійти з дистанції, подолати власні втому, страхи та непевність. Адже це змагання не тільки спортивне, а й психологічне.