Місто поламаних дерев, місто потрощених дерев, автівок, дахів… Колапс міського електротранспорту: обірвані дроти, запасу яких нема в коморі, дерева на рейках… Проблеми в житлах одеситів з енергопостачанням… Проблеми у власників автівок: людина спромоглася лишень на «жигуленя», а його розчавило півстолітнім стов­буром… Крони дерев не над нами, а вже під нами. Хаос на узбережжі моря… Такого не пам’ятають навіть корінні одесити. Та й чи багато їх, справжніх, зосталось тут?!.

Стихія… Бич і жах Одеси, її фатум, невідворотна доля. Її передбачувана катастрофа. Передбачувана, а — неминуча. Чвертьгодинна злива, і вже не вулиці — ріки, затоплені підвали та напівпідвальні приміщення, і житлові також. Трохи довший та густіший снігопад — і знов транспортний колапс, знову дерева на проїжджій частині, на автівках, на дахах…

Стихія непередбачувана — її можна лише попередити. Застерегти.

Місто політики, яка замінила необхідну хазяйновитість. Місто політикування, яке замінило відчуття рідної країни, почуття державницької відповідальності. Бовваніють гордовито білборди, немовби поставлені назавжди — ураган для них забавка, і лежать вирвані з корінням дерева біля їх підніжжя. «С любовью к Одессе». І що воно за любов така? За­драпована руїна в самому центрі міста — навіть світлійший князь одвернувся сором’язливо? Наче вибухами поруйновані старі будинки — немовби з часів Сталінградської битви? Моторошна порожнеча розграбованого ущент славетного колись заводу? Яка війна прокотилася вулицями цього міста? Та ж це іще та, велика війна, вона продовжується — з тепер вже уявним фашизмом у запаленій страхом свідомості тимчасовців. Наказ: владні позиції не здавати! За всяку ціну! Де вже тут господарювати по-справжньо­му! Вулицю чи майдан легше перейменувати, аніж бодай окинути її господарським оком. Або ж люто придушити мову автохтонів отією — з білбордів — «глыбой русского языка». Щоб вже не чути її ніде. «Мы вернули правду истории». Яку правду, господа-таваріщі! Ту, яку ретельно ховаєте від нього, народу, або ж, коли це вже неможливо, спотворюєте, «правдисти»? Того й придумали для себе нову війну — як продовження старої?.. Страх породив її. А може, фашисти зовсім не в тому напрямку, га?

Місто безглуздих рекламних щитів на металевих опорах. Вони не бояться буревію, не страшна їм сліпа стихія. На хідниках неголовних вулиць діти граються в піжмурки у кронах дерев. Лежать дроти на проїжджій частині, позначені хіба червоними ганчірками. Роботи безмір... Закінчувався другий день після урагану. «С любовью к Одессе».