Насамперед хочу подякувати, що, хай з величезними труднощами, а все ж таки виходить в Одесі українська газета, на сторінках якої можна отримати правдиву інформацію.

7 вересня прочитав замітку «Мандат Маркова на терезах Феміди» й хочу висловити велику вдячність екс-народному депутату Юрію Кармазіну за те, що зрушив з місця це болюче питання. Наступна стаття (14 вересня) «ВАСУ Маркову не товариш» примусила взятися за перо.

Ще з того часу, як мером Одеси був Едуард Гурвіц, мені запам’ятався «герой» телеекрану Ігор Марков. То він лупцював дідуся на площі біля облвиконкому, то активісти його партії «Родина» безчинствували біля «Просвіти» на Пушкінській, 19, спалюючи портрети українських культурних і політичних діячів. Таке ненависницьке ставлення до нашої держави аж ніяк не давало йому права на мандат парламентарія України.

Проте нинішня антиукраїнська влада спокійно залишила його у списках кандидатів у нардепи по 133-у виборчому округу. Добре мені знайомому, бо мешкаю тут з родиною понад два десятиліття. Як пенсіонер я мав час ознайомитися з біографіями та програмами всіх кандидатів.

У передвиборних агітзаходах особисто Марков участі майже не брав. Це робили його представники, чітко роз’яснюючи, де і коли буде машина з продуктовими наборами для виборців. Зазвичай такий автомобіль заїздив у середину кварталу. Влаштовувалися черги. Але харчі діставалися лише тим, хто мав паспорти як свідчення прописки в цьому окрузі. Бувало, люди займали чергу й поспішали додому за документом. Скільки слухав розмов, майже всі казали: «Харчі візьму, а голосувати за нього не буду!».

Напевне, так і сталося. Нарешті наш електорат починає розуміти, що «галочку» у виборчому бюлетені ідентифікувати з конкретною людиною абсолютно неможливо. Саме тому таким, як Марков, доводиться, як бачимо з рішення суду, вдаватися до фальсифікацій. А тепер вистачає совісті ще й обурюватися.