На початку осені мені пощастило побувати на концерті в Одеській філармонії. Враження щонайкращі! Була вдячна можливості послухати класичну музику у майстерному виконанні.

Номери оркестру оголошував сам диригент — народний артист України Хобарт Ерл (американець, який багато років представляє культуру нашої держави). Коментуючи деякі твори концертної програми, він звернувся до зали російською мовою. Та раптом у своїх коментарях перейшов на доволі гарну українську. Що буває у таких випадках на концертах у всьому світі? Запитайте Хобарта Ерла, і він вам скаже: глядачі із вдячністю аплодують. Одесити ж у відповідь дружненько: «Ха-ха!» І таке воно, те «Ха-ха!», було спонтанне, що ті, хто зібрався аплодувати, не встигли й отямитися. Тож і залишилося висіти в повітрі тільки «Ха-ха!»

Як же далеко ми зайшли у невиправданій зневазі! До кого? До чого? У першу чергу — до самих себе. Громадяни якої ще держави на таке здатні?

Як відповідь талановитого диригента на цю прикрість прозвучала увертюра українського композитора Миколи Лисенка до опери «Тарас Бульба». Геніальну музику зал попросив повторити на «біс». Такою влучною кінцівкою мудрий керівник філармонійного оркестру всіх поставив на належне місце.

Віра БОРИСЮК, педагог.

м. Одеса.