Невже телеканал TVі настільки імпонує екс-нардепу Ігореві Маркову, що так люб’язно надав йому свою трибуну? І вже політик скільки хотів «розливався соловейком», розповідаючи про свої наполеонівські плани. Свою об’єктивність продемонстрував і 5-й канал. Дав висловитися усім, зокрема й Маркову. Той доводив, що під час виборчої кампанії не мав ні від кого претензій (але ж ми знаємо, що це не так). Потім словами начебто безпристрасного глядача — підсумок: мовляв, витурили з депутатів — туди йому й дорога, тільки метод, яким цього досягли, поганий.

Що ж виходить — демократія прокладає дорогу диктатурі й усіляким нахабам? Цікаво, що скаже Європейський суд про позбавлення Маркова депутатського мандата? Зрозуміло, що вся процедура здійснена руками кишенькових суддів. Однак питання в іншому: як маркови стають депутатами, хто їх обирає? Навіть для грамотного, мислячого виборця нема гарантії, що вибере порядного і не спокуситься тим, кого «підсуне» правляча верхівка. Чи існує контроль за «якістю» кандидата на депутатське місце?

Чимало наших демократів обурються неправильним позбавленням Ігоря Маркова мандата. Навіть подяку від нього заслужили. Захищаючи опального нардепа, напевно, керуються словами Вольтера: нехай ваша думка для мене неприйнятна, але я готовий померти за ваше право її висловити. Якби Вольтер жив сьогодні, можливо, й утримався б від такого твердження. Бо абсолютна свобода народжує абсолютну вседозволеність. Гітлер, мабуть, теж дякував за тодішнє виборче право, та це не заважало йому розправлятися з опонентами. Депутатство Маркова нібито ви­правдовує те, що він представляє південь і схід України. Але ж це не Росія! Тут просто багато російськомовних українців — результат політики русифікації, яку діячі, подібні до Маркова, прагнуть зробити незворотньою. Тобто з етнічних українців зробити росіян.

Уже тривалий час я принципово не дивлюся кількох одеських телеканалів. Коли випадково натрапляю на них, стає ніяково за людей, які там висловлюються. Ось молодик посилає месєдж: Україні потрібна друга державна мова. Чи усвідомлює цей політик, що повинен будувати державу Україну і ніяку іншу? Хай би спробував російський політик будувати в Росії Українську державу (хоч наших там не менше, ніж росіян у нас), то де б опинився? Отож наші борці за «второй государственный язык» не будують державу, а руйнують. З-поміж них й Ігор Марков, який мріє про те, що невдовзі в його особі з’явиться харизматичний лідер (не приведи Господь). Згадайте, як під час одного з пікетів лупцював він старого чоловіка. І думайте: чи потрібен нам усім такий діяч?

м. Одеса.