Рекорд Теодор і Євген побили на 63-й день подорожі, 11 вересня. Сталося це на 900-у кілометрі від Хабаровська. Сповна насолодитися мандрівкою одеситам завадила погода. Через раптовий паводок у Приамур’ї мопедисти припізнилися із сезоном, і їхні залізні коні виявилися непридатними до подорожі. Від Воронежа до Чити щодня лив дощ, а перед Улан-Уде хлопці потрапили в зимову паст­ку з лютим морозом і снігопадом.

«Було технічно неможливо пересуватися слизькою дорогою. В нас трапилося кілька серйозних падінь, і ми прийняли рішення зупинитися. Мопед не пристосований до ожеледиці на дорозі, він падає на кожному метрі», — зазначив механік Євген Стоянов. А найскладніше, виявилося, ночувати при мінусовій температурі на вулиці. «Не завжди вдавалося поставити намети чи знайти готель. До того ж досить часто наші речі наскрізь промокали, ми ніяк не могли вберегтися від вологи. Іноді їхали в мокрому одязі. Але найстрашніша ніч — нічліг на вулиці при температурі мінус три з половиною», — поділився враженнями з журналістами Теодор Рєзвой. Саме тому вирішили не ризикувати: встановити рекорд в Улан-Уде й добиратися назад поїздом. У Краснодарі мандрівники знову сіли на мопеди.

Багато в дорозі було й поломок. Перша з них сталася на Дніпропетровщині, в селі Сергіївка. Шукаючи причину несправності й усуваючи її, одеські мопедисти заодно зна­йомилися з місцевим населенням. «Нашими першими «мучителями питаннями» були діти. Спочатку ми на все відповідали прямо й серйозно. Але потім нам набридло й ми почали віджартовуватися», — розповів Теодор. Чого тільки не придумували! Історії про розрізаний навпіл автомобіль (так мандрівники представили одному з працівників бензоколонки свої мопеди) вже давно веселять народ в інтернеті. Жарти допомагали й при зустрічах з працівниками дорожнього патруля. «ДПСники нас взагалі не зупиняли. Єдиний раз, коли це сталося — біля Порт-Кавказу. Запитали про страховку, вона в нас була, і все обі­йшлося», — повідав Теодор Рєзвой.

Мотопробіг через Євразію одеські спортсмени назвали найважчим випробовуванням за всю свою рекордсменську кар’єру. «Якби мені запропонували повторити нашу поїздку, скоріш за все, відмовився б. Плавати в океані було значно легше. Якби не підтримка одеситів і місцевих жителів, нічого б не вийшло», — пояснив Теодор. Саме завдяки небайдужості місцевих, які охоче підгодовували мандрівників (до речі, найбільше в дорозі витрачалися саме на їжу) і пускали переночувати, подорож полегшувалася. «Особливо допомагали байкери. Вони в кожному місті давали нам номери телефонів своїх друзів. Приїжджаючи в нову точку, ми вже мали де зупинитися. Але так було не завжди», — зауважив Євген Стоянов.

Чеки і фото на підтвердження встановленого рекорду вже відправлені у Лондон. Сертифікат книги Гіннеса надішлють до Одеси «з дня на день» — не раніше, ніж за тиждень. Нагороджуватимуть мопедистів, як і проводжали, всім містом — з музикою й веселими витівками.