Є у нашому місті вулиця Бєлінського. Там навіть донедавна одеські письменники мали свій будинок, по-сучасному — офіс. Письменники кудись переїхали, а вулиця, звісно, залишилася й Бєлінського на всю Одесу як прославляла, так і прославляє.

Якщо спитаєте в перехожих, хто ж такий той Бєлінський, мало хто відповість. Зате в мерії, мабуть, добре знають, що то за постать і які її заслуги перед Одесою чи й перед всією Україною, раз у назві вулиці увічнили.

Так-от, жив той Бєлінський у Росії і був сучасником великих Пушкіна і Лермонтова. Його сучасником був і наш Тарас. Про Тараса Шевченка прорік той Бєлінський одну (підкреслюю, одну-єдину) фразу і цим удостоївся честі увічнити себе у нашому місті. А сказав цей українофоб про нашого Кобзаря таке: «…Этот тупой хохол посмел писать на своем местном наречии, непонятном образованному человеку». За це й удостоївся шани в «образованном», «говорящем на правильном языке» українському місті Одесі.

А тепер уявімо собі на хвилинку, щоб раптом у Москві з’явилася вулиця убивці Пушкіна Дантеса або ж музей Конотопської битви. Отож! Це тільки у нас в Україні, зокрема в Одесі, можна увічнювати катів нашого народу (Катерину II, Бєлінського, комуністичних вождів).

Втім, зараз, після Майдану, можна чекати зрушень і в Одесі. Не здивуюся, що наші промосковські місцеві керівники не сьогодні—завтра одягнуть вишиванки. Інстинкт самозбереження у них сильніший за переконання. І до вулиці Бєлінського, переконаний, згодом доберуться. Та хотілося б пошвидше — щоб ця назва зникла ще до ювілею Великого Кобзаря. А назвати вулицю можна було б ім’ям Олекси Гірника, патріота, що спалив себе за Україну.

м. Одеса.