На розі одної з центральних вулиць Одеси підстаркувата жіночка запропонувала мені обрізок «георгіївської» стрічки. Запитала її: навіщо вона мені? «А хіба ви не підете завтра на акцію антифашистів? Перев’яжете нею рукав чи причепите на куртці. Буде видно, що ви — наша», — пояснила.

Чи хтось цю агітаторку напоумив, чи то з власної ініціативи роздавала вона ту атрибутику — не стала з’ясовувати. Тепер думаю: дарма, що не поцікавилася, хто, з її точки зору, оті «вони» і хто «наші».

Та, власне, зайве те запитання. «Георгіївка» стала атрибутом українофобських зборищ. Їхні учасники, котрі називають себе антифашистами, активізувалися в нашому місті особливо останнім часом. Це в основному комуністи і проросійсько налаштовані реваншисти. Вони тупо ненавидять усе українське, вибухають агресією, люттю, почувши українське слово, побачивши вишиванку. Нічого не вдієш, такий у них діагноз, патологія... І тут, мабуть, доречно ще раз пригадати слова колиш-нього прем’єр-міністра Велико-британії Уїнстона Черчілля, який застерігав, що фашисти майбутнього називатимуть себе антифашистами.

А щодо «георгіївської» стрічки... Тями не добереш, чому цей атрибут царської армії імперіалістичної Росії маємо культивувати в Україні? Рябіє вона найчастіше в День Перемоги над фашистською Німеччиною у Другій світовій війні. Та ось парадокс: під час цієї війни жоден радянський воїн не одержував ніякої нагороди з ознаками цієї стрічки. Навпаки — вручалися георгіївські хрести, медалі, нагородна зброя, всілякі шеврони козакам, власівцям, котрі служили «Великій Німеччині», як свого часу відзначалися в боротьбі з народом і білогвардійські офіцери. Ті козаки, власівці брали участь у каральних операціях проти партизанів, вислужувалися перед окупантами, обслуговуючи концтабори, тощо.

Чи не наруга це над Перемогою?