Та картинка добре запам’яталися Євгенові з дитинства. Ранок, невимовно хочеться спати… Але ще більше кортить покермувати трактором! Женя відкидає ковдру: «Тату, я з тобою!». Перші борозни у ранковому мороці батько прокладає сам; Женя лишень придивляється, як треба управляти гідравлікою, як розвертатися в кінці гону. Туманний степ дедалі більше прокидається: он жайвір злетів, а там заєць дременув… А ось уже і сонце пробилося — як знак: тепер і тобі за кермо можна!

Зараз Євгенові Корлату 18 років. Він закінчує Цебриківський аграрний ліцей, що у Великомихайлів-ському районі. Сам Женя з Гаївки сусідньої Роздільнянщини. Як одному з кращих учнів йому нещодавно доручили взяти участь в обласному етапі Всеукраїнського конкурсу фахової майстерності з професії «Тракторист-машиніст сіль-госпвиробництва». Із 60 можливих балів назагал набрав 45, а в одній із номінацій рівних собі не залишив. Не соромно було повертатися до товаришів по навчанню. Незабаром — у Євгена захист диплома. Мама, Світлана Йосипівна, вже зачекалася, коли ж він до неї приїде. Відіспався б, вареничків із вишнями, борщу домашнього скуштував, відпочив би трохи після навчання. А у хлопця інші плани. Після закінчення ліцею жнива ж одразу починаються!

Кілька фермерів у селі давно пропонують Євгенові обрати котресь з їхніх господарств для праце-влаштування. Вони у хлопцеві впевнені, бо й на канікулах, й у вихідні, коли приїздив до села, завжди на польових роботах його бачили — спочатку з татом, Андрієм Васильовичем, а потім і самостійно на тракторі. Крім теорії, що отримав у ліцеї, знається юнак на всіх без винятку техноло-гічних операціях не лише рослинництва, а й садового господарства, яке у Гаївці досить розвинене. Не пропаде без роботи. І додому якусь копійку принесе. Це для нього принципово. Бо скільки ж батько й мама йому раніше помагали. Тепер і від нього поміч їм буде.

…У повітрі над гаївськими ланами вже запахло жнивами. День-два — і стиглий колос схилиться до обмолоту. Вагомий, зважте, колос. В обставинах, що зараз склалися, згадуються слова, які колись старі люди казали: «Великі врожаї… перед війною трапляються». Так було в далекому 1941-му, коли чоловікам, замість збирати врожай, довелося стати до зброї на захист рідної землі. Що нині чекає на ось таких, як Євген, 18-річних? До орал чи до мечів їм доведеться ставати?

Невже імперські амбіції «старшого брата» пересилять здоровий глузд й усталені в усьому світі правила не зазіхати на сусідську землю?