Політики, економісти та громадські діячі активно обговорюють укладення Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, політичну частину якої було підписано у Брюсселі 21 березня, а економічну – 27 червня. Пропонуємо коментар голови Одеської облради Миколи Тіндюка:

– Не можна спрощувати ситуацію і вважати, що підписання угоди саме по собі розв’яже всі проблеми. Якщо проводити аналогії зі звичайними життєвими ситуаціями, я б навів такий приклад, як заручини між чоловіком і жінкою. Угода – це такі ж заручини, своєрідний протокол про наміри між Україною та Європейським Союзом. А що потрібно зробити для того, щоб Україна стала повноправним членом асоціації? Насамперед, реалізувати національний план дій щодо реалізації підписаних домовленостей. Зараз такий план розробляється. Далі, відповідно до документів Європейського Союзу та звичайної там практики, угода має бути ратифікована не тільки Верховною Радою України, але й парламентами 28 держав, що є членами ЄС. Щодо першого пункту є офіційні відомості по лінії уряду й Адміністрації Президента, що питання буде вирішуватися восени цього року. Що стосується реакції парламентів країн ЄС, то ратифікація може затривати на два-три роки (хоча є обіцянки європейських партнерів, що цей процес може бути прискорений).

Далі постає питання адаптації законодавства України до європейських вимог і стандартів. За оцінками фахівців, це забере від 10 до 15 років. Як бачимо, не можна стояти на місці, потрібно рухатися вперед. У плані практичної реалізації угоди ЄС уже пішов на безпрецедентний крок: застосував нульові митні збори до товарів, що надходять з України до Європи. Ця домовленість має діяти до 1 листопада поточного року, після цього Україна мусить зробити відповідний крок до наповнення домовленостей щодо асоціації конкретними діями.

Я не вважаю реалізацію всіх цих заходів тим інструментом, що дозволить Україні негайно стати сильною і могутньою європейською державою. Це не панацея. Усе залежить від самих українців. Те, що є прагнення українського народу ввійти в «європейський дім» – очевидно. Тепер же постають питання економічної доцільності, права вибору для виробника, на кого орієнтуватися – закордонного чи вітчизняного споживача. Ми обрали шлях європейської інтеграції і тепер маємо пройти його.