7 жовтня, у вівторок, і 8 жовтня, у середу, у двох сусідніх країнах почалася боротьба із спільним злом. Хоча російську корупцію від української відрізнити складно, виявилося, що методи боротьби такі ж різні, як країни. В Україні по казнокрадах спробували вдарити законом, у Росії — молитвою.

Революція і корупція

Використання владних повноважень для особистої вигоди процвітає всюди, де сильна бюрократія і нема надійних засобів контролю за діями посадових осіб. Таких засобів, втім, нема ніде в світі. І в більшості країн йдеться не про викорінення зла, а про те, щоб зменшити його масштаби. Зменшити там, де корупція загрожує розвитку суспільства і безпеці держави.

У «нових демократіях», респуб-ліках колишнього СРСР, використання влади для особистої вигоди така ж біда, як і в інших країнах. Але у нас вона ускладнена тим, що громадський контроль за діями чиновників слабкий або взагалі відсутній, а державний контроль здійснюють самі корупціонери.

Законодавство пострадянських держав влаштовано так, що казнокрадів, які стоять біля керма, за законом практично не можна притягнути до відповідальності, а у випадках, коли можна, — їх захищає корумпована прокуратура та виправдовує корумпований суд. Кругова порука трьох гілок аморальної влади при цьому настільки сильна, що донедавна здавалася вічною.

Українські революціонери цю «вічність» спробували перервати. І 7 жовтня їм це вдалося. Частково. У всякому разі, вперше після кількох місяців метань на всі боки під гучними гаслами «майдану», вдалося домогтися конкретних результатів. Громадські активісти з руху «Чесно», Transparency international Україна, Центру протидії корупції та ще кількох організацій крізь оточення силовиків буквально прорвалися до стін Верховної Ради.

Акція «Гнилим депутатам — гнилі помідори!» принесла відчутні плоди. Слуги народу, які відмовлялися реєструватися, уникаючи голосування, одумалися і в залі під куполом підтримали в першому читанні чотири «атикорупційних» закони, а п’ятий схвалили в цілому. Цей закон дозволяє заочно заарештовувати підозрюваних, якщо їх правопорушення становлять небезпеку для країни і її громадян.

Застосовуючи прийнятий Верховною Радою закон, на території України тепер можна заарештовувати майно і фінансові активи осіб, що втекли за межі країни. В конкретному застосуванні закон дозволить судам накласти арешт на майно Януковича та його оточення і не дозволить за кошти корупціонерів-втікачів фінансувати терористів Донбасу.

Чотири закони, підтримані у першому читанні, мають системний характер і дадуть ефект, якщо їх застосовують у комплексі. У схваленому законопроекті про антикорупційну стратегію про це і йдеться. Три інших законопроекти — механізми і важелі, а стартер, який приводить машину в дію, — Національна комісія з питань запобігання корупції.

П’ятеро осіб, відібраних конкурсною комісією з представників Президента, уряду, профільного комітету парламенту та громадських організацій, призначаються Кабінетом Міністрів. Упродовж чотирьох років вони розроблятимуть плани, координуватимуть їх з ініціативами громадськості на місцях, а також моніторитимуть діяльність практично всіх представників влади. Звертаючи увагу на відпо-відність доходів і витрат членів сім’ї.

Результати моніторингу Національної комісії надійдуть у розпорядження Антикорупційного бюро, незалежного правоохоронного органу, створеного для розслідування дій високопоставлених корупціонерів. В тому числі членів Кабінету Міністрів, народних депутатів, прокурорів, суддів та інших «недоторканних».

Бюро і повноваження

Про незалежність Антикорупційного бюро (його сформують також на відкритій конкурсній основі, а призначить на 7 років Президент) є різні думки. Розмови точаться навколо того, що органу зі таким спектром повноважень у нас ніколи раніше не було. Якщо застосувати радянський шаблон, владу Антикорупційного бюро (відповідно до законопроекту) можна порівняти з об’єднаною владою КДБ та ОБХС. А за обсягом повноважень — навіть більше. Судіть самі:

— бюро буде самостійно проводити оперативно-розшукові заходи для попередження, припинення і розкриття корупційних злочинів;

— бюро також самостійно проводитиме досудове розслідування цих злочинів;

— в обов’язки бюро увійде перевірка державних службовців і представників місцевого самоврядування на відповідність антикорупційному законодавству;

— до повноважень бюро увійде арешт майна корупціонерів, яке підлягає конфіскації.

У цьому переліку бракує хіба що створення революційних трибуналів, особливих нарад і «трійок». Оскільки звичайні суди в Україні, як уже мовилося, схильні до корупції, а судді беруть хабарі.

Не посягаючи на ідеали Революції Гідності і не заперечуючи необхідності боротьби з корупційними злом, хочу зауважити, що є ліки, які вбивають хворобу разом з хворим. І є джин, якого, випустивши на свободу, не заженеш назад у пляшку.

Зважаючи це та дбаючи про власну безпеку, народні депутати вторгували тиждень на роздуми. І це зрозуміло. 14 жовтня перед багатьма з них стане руба питання: почекати ката або самим накинути петлю на шию? Проголосуєш «за» — станеш клієнтом Антикорупційного бюро. Не проголосуєш — тебе разом з краденим добром знайде революція в балаклавах.

Для тих, у кого рильце в пушку, зрештою, є два виходи з ситуації. Перший — за тиждень переробити закони, внести до них поправки. Які перетворять переслідування корупціонерів у фікцію. Так було три роки тому, і тоді гроза минула. Але зараз біля дверей ВР чергують громадські активісти, а за кілька кварталів від парламенту сидять представники Міжнародного валютного фонду і вимагають негайної боротьби з корупцією в Україні.

Фокус з поправками може не пройти, і у свято Покрови Божої матері українським депутатам залишиться тільки молитися. Тобто боротися з корупцією за зразком сусідньої країни. Там в Сергієвому Посаді 8 жовтня представники козачих організацій влаштували хресний хід за звільнення Росії від корупції. Православна громадськість у кількості двохсот осіб зі співами і під хоругвами вирушила до па-м’ятника Сергієві Радонезькому для стояння-мітингу.

Чи переможуть корупцію раніше в Росії чи в Україні, і який спосіб боротьби зі злом ефективніший, — велике питання. Але кожному депутатові Верховної Ради перед голосуванням 14 жовтня, думаю, не зашкодить перехреститися.