Навряд чи буде перебільшенням сказати, що серед усіх діячів культури і мистецтва, які нині живуть в Одесі, є більш відома і заслужена людина, ніж Кіра Муратова. Автор таких відомих фільмів, як «Короткі зустрічі», «Довгі проводи», «Захоплення», «Три історії», «Мелодія для шарманки» і цілої низки інших, лауреат понад 20 престижних нагород, у тому числі і володар «Срібного ведмедя» Берлінського кінофестивалю, Кіра Георгіївна всім своїм життям довела, що талановита і впевнена у собі людина може подолати будь-які перешкоди.

Понад 40 років тому доля розпорядилася так, щоб автор цих рядків зіграв одну з головних ролей у фільмі «Довгі проводи», з яким багато кінокритиків пов’язують народження особливої кіномови Муратової, яка надалі і принесла їй світову славу і популярність.

Й оскільки саме тим, як сильно художник може вплинути на інших людей, оцінюють ступінь його таланту, то можу сміливо сказати, що я один з тих, на кого творчість Кіри Георгіївни зробила вирішальний вплив. І якщо я, зрештою, знайшов для себе й улюблену справу — фотожурналістику, і став більш-менш відомою людиною, то цим я зобов’язаний, насамперед, тому, що на початку 1970-х побачив, як ставиться до своєї справи і творчості Кіра Георгіївна. Для неї її робота не була чимось, чим займаються заради того, щоб заробити гроші і славу. Передусім, сама по собі робота, творення фільму було головною метою. Я назавжди запам’ятав її фразу: «Знімаючи кіно я отримую таке задоволення, що коли мені за це ще й гроші платять, то мені навіть стає незручно».

Природно, що таке ставлення до справи, коли життя й робота є одним цілим, і забезпечує кінцевий успіх. І яким би не був складним шлях, що їй довелося пройти, через гоніння і заборони займатися улюбленою справою, вона все переборола і стала тим, ким вона є в свій ювілейний рік: справжнім кіномитцем, чия творчість визнана всім світом.