На Донбасі затишшя. Артилерійські дуелі по всій лінії зіткнення з ворогом і бої на важливих напрямках припинилися. Але напруга не спадає і навіть підігрівається погрозами терористів провести місцеві вибори у свої термі-ни і за своїми «законами». Мінський процес зайшов у черговий глухий кут, виходу з якого не передбачається, і залишається гадати, коли закінчиться тайм-аут. І чим.

Примус терористів до миру

З того, що відбувається в «народних республіках», можна зробити висновок: російські куратори роботу зі створення «гарячих точок» в Україні вважають завершеною і вимагають від підопічних «замирення» на вигідних для себе умовах. Прихильників проведення референдуму щодо входження «ДНР»—«ЛНР» у Росію жорстко пресують аж до того, що ініціаторів з керівництва (таких, як Андрій Пургін) затримують і садять у «підвал», а рибку поменше прибирають по-тихому.

Ідеальним варіантом закінчення війни на Донбасі в Кремлі, як і раніше, вважають формальне повернення «республік» Україні при збереженні фактичної залежності від Росії. Але великий ультиматум Україні розсипався на дрібні вимоги і кожна з них стає предметом торгівлі. Як-от «зніміть економічну блокаду — дамо вам вугілля». Або «дайте гарантії безпеки всім учасникам бойових дій — будемо розмовляти далі».

Біда в тому, що розмовляти далі безглуздо. Якщо Донбас невід’ємна частина України, на його території діють українські закони. Вони — не предмет для торгу. Якщо керівництво «ДНР»—«ЛНР» хоче умов, не обумовлених в українському законодавстві, треба воювати до перемоги або конфлікт заморожувати. Але на основі міждержавних домовленостей. Як було у 1992 році в Придністров’ї.

Поки що до таких домовленостей ніхто не готовий. Україна сповнена рішучості відновити терито-ріальну цілісність у повному обсязі, а Росію (яка формально не бере участі у війні) влаштовує підвішений стан конфлікту і правова невизначеність. Це дозволяє в будь-який момент почати воєнні дії або припинити їх для досягнення конкретної реальної мети.

Останнім часом цією метою для Путіна є не підкорення України, не відновлення імперії і не новий світоустрій. Такі цілі — масштабні — розраховані на віддалене майбутнє. Сьогодні ж на порядку денному внутрішньої і зовнішньої політики Москви завданням номер один є «мала» мета. Утримання Криму, закріплення анексії півострова, якщо можливо, в міжнародних домовленостях. А якщо неможливо — де-факто.

Є підозра, що саме заради цієї мети розв’язана війна на україн-ському Донбасі, набирає сили конфронтація із Заходом, а в останні дні затіяна російська аван-тюра в Сирії. Все для того, щоб на руках у потрібний момент ви-

явилося більше карт для блефу.

У Мінську такі карти відкривати нікому. В рамках Тристоронньої контактної групи або «нормандської четвірки» «Крим» не обговорюється. Але якщо Росія своїм впливом змусить «народні республіки» до поступок і хоча б на час зупинить стрілянину, «добру волю» як козирний туз можна пред’явити світовій спільноті.

Буде гучна Асамблея

Нагода розкрити карти скоро випаде. У вівторок, 15 вересня, в Нью-Йорку відкривається ювілейна, 70-а, сесія Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй. Делегації 139 держав візьмуть участь у святкових заходах та обговорять найважливіші проблеми планети. Російську делегацію на сесії вперше очолить президент РФ. Він виступить у дебатах, запланованих на двадцяті числа місяця, і нема сумнівів, спробує виправдати полі-тику своєї держави. Ця політика стала причиною одного з двох найнебезпечніших військових протистоянь у світі з часів закінчення «холодної війни». Вона призвела до руйнування системи світової безпеки, яка проіснувала 70 років, тієї системи, заради якої свого часу і створювалася ООН.

Експерти підозрюють, що, виступаючи на засіданні Генеральної Асамблеї або в процесі спілкування з керівниками делегацій, глава ро-сійської держави запропонує створити нову систему домовленостей замість ним же зруйнованої і заявить про це з позиції «доброї волі». Припинення війни на Донбасі, участь Росії в боротьбі проти Ісламської держави, на думку кремлівських по-літтехнологів, якоюсь мірою повинні повернути довіру до Путіна, повірити в його договороспроможність і де-факто закріпити результат російської агресії. Анексію Криму.

Путіну, який живе в іншій реальності і який переконаний, що весь світ, крім США, аплодує завоюванням Росії, важко уявити, що ро-сійську делегацію і його особисто на засіданнях Генеральної Асамблеї може чекати обструкція і ганьба, подібна до того, як на таких засіданнях під час вторгнення в Афганістан зустрічали делегацію СРСР. І навіть серйозніша.

Поряд з резолюціями, що засуджують анексію Криму та сприяння терористам Донбасу, на сесії Генеральної Асамблеї ООН можуть і, швидше за все, приймуть рішення про створення Міжнародного трибуналу з розслідування обставин загибелі малайзійського «Боїнга» МН-17, збитого над Донбасом. А також обговорять проблему застосування вето постійними членами Ради Безпеки ООН, чим відверто зловживають Китай і Росія.

Для Росії саме обговорення цих питань — диверсія, підступи ворога на дипломатичному фронті. А якщо Генеральна Асамблея ООН порекомендує створити трибунал щодо «Боїнга» і засудить застосування Росією, як воюючою країною, права вето в Раді Безпеки, — ізоляція російського керівництва на міжнародній арені стане очевидним для всіх фактом.

Ніхто не знає, як вчинить Путін, отримавши в ООН ляпаса. Але Україні в цьому випадку нічого не загрожує. Для Кремля розширювати агресію на Донбасі, починати повномасштабну війну проти нас — означає повністю відрізати шлях до відступу, до можливості домовитися із Заходом й утримати частину захопленого. І що б не трапилося на Генасамблеї в Нью-Йорку, в Парижі 2 жовтня зустрінуться глави держав «норманд-ської четвірки». Головним питанням обговорення буде проведення виборів на окупованих територіях Донбасу.

А вибори, як не крути, проводити під час війни неможливо.