У перерві між святковими концертами — різдвяно-новорічними та до дня святого Валентина — Національний одеський філармонійний оркестр (НОФО, головний диригент і художній керівник Х. Ерл) провів кілька вечорів із запрошеними диригентами. Серед останніх — концерт, що відбувся 29 січня за участі киян, яких одеській публіці представляти нема потреби: видатного диригента і педагога, народного артиста України Аліна Власенка та скрипаля-віртуоза, за-служеної артистки України Богдани Півненко.

Подібні концерти цікаві тим, що на противагу святковим, програма яких побудована винятково на популярній музиці, завжди несуть відкриття. Як правило, пропонуються твори, які в Одесі або ж не виконувалися, або звучать дуже рідко. Того вечора увазі меломанів були запропоновані бравурна і драматична увертюра Вебера до опери «Евріанта», Симфонія № 7 Сергія Прокоф’єва (остання серед симфонічних творів митця) та Концерт № 5 для скрипки з оркестром бельгійського композитора Анрі В’єтана.

Без перебільшення, концерт В’єтана у виконанні Богдани Півненко став родзинкою програми. Солістка, як завше, продемонструвала блискучу гру, підкоривши одеситів артистизмом, точністю і легкістю виконання й тією пристрасністю та глибоким зануренням у образний світ виконуваного твору, які виявляють справжній талант музиканта.

Наскільки можна судити, у залі переважала підготовлена публіка, здебільшого — викладачі та студенти музичних закладів міста, і, відверто кажучи, мені особливо подобаються подібні концерти (де, наприклад, відсутні оплески після кожної частини твору). До речі, згаданий концерт примітний тим, що всі три його частини виконуються без перерви. Це вимагає великих зусиль від соліста. Особливо, на мою думку, захоплюючою була сольна партія другої частини. Місцями виникало враження, що звучить не один, а два струнних інструменти. Талант Богдани високо цінують такі видатні сучасні українські композитори, як Мирослав Скорик і Валентин Сильвестров. Останній відгукується про неї, як про музиканта світового рівня. Це виконавець, яка своїм прочитанням твору може змусити по-новому подивитися на власне дітище навіть його автора (як у випадку з Четвертим концертом Скорика). Нагадаю, що Півненко є донькою видатного художника Івана Марчука. Тож вислів: «Природа на дітях відпочиває» не витримує критики.

Сповнений романтичної схвильованості, вогняно-ліричний Концерт № 5 В’єтана належить до вершин скрипкового мистецтва. Він написаний композитором (до речі, першо-класним скрипалем) у 1858—1859 роках для конкурсу Брюссельської консерваторії як п’єса-тест для її студентів. Цей концерт є знаковим. Роберт Шуман писав: «Коли ми говоримо про В’єтана, мимохіть думаєш про Паганіні». Я би перефразував: «Коли ми говоримо про Півненко… мимохіть думаєш про В’єтана і Паганіні». Богдана вкотре підтвердила своє реноме «Паганіні в спідниці». Ми ніколи не дізнаємося думки В’єтана про його Концерт № 5 для скрипки з оркестром у виконанні Півненко, але ми були свідками того, що перед сце-нічним виходом Богдани перші і другі скрипки НОФО шанобливо зайняли свої місця лише тоді, коли артистка з’явилася на сцені…

Богдана тримається природно. Прина-гідно зазначу, що довга сукня особливо їй пасує, підкреслюючи стрункість і гнучкість стану, виразного під час натхненної гри. Поглинання музикою не виключає дилеми «артист — зал»: незважаючи на те, що під час виконання артист цілковито в полі музики, настають моменти контакту із залом… Великий зал філармонії того вечора був заповнений лише наполовину — це приблизно відповідає місткості Колонного залу імені М. Лисенка в Києві. Нагадаю, що зал Одеської філармонії серед по-дібних концертних майданчиків є найбільшим в Україні (1200 місць).

Думаю, артистці бракує реклами, особливо тут, на Півдні. Зазначу, що це лише третій виступ скрипаля в Одесі, але Богдана Півненко вже має своє коло шанувальників. Вперше вона демонструвала власне мистецтво перед одеситами у 2001-у, а минулоріч виступала на одеській сцені з уже згаданим Четвертим концертом Мирослава Скорика. Тоді НОФО диригувала Оксана Линів, яка запропонувала Хобарту Ерлу концертну програму винятково з творів українських композиторів. Для артиста-гастролера важливо періодично нагадувати про себе певній аудиторії, що, на моє переконання, сприятиме розширенню кола його прихильників, у тому числі й у нас, на Півдні.