Про те, як українсько-польські відносини впливають на Європу, чому нації континенту не можуть сформувати спільне розуміння минулого, який тип держави побудований у Росії та чому путінський режим буде проклятий історією, розповів в інтерв’ю online.ua український філософ, директор Інституту філософії НАН України, учасник ініціативної групи «Першого грудня» Мирослав Попович.

— Ініціативна група «Першого грудня» звернулася до поляків, щоб встановити спільний День пам’яті жертв польсько-українського конфлікту. Таке враження, що примирення з поляками у нас кожен рік. Чи можна тут поставити крапку, чи це постійний процес, котрий не передбачає «кінця в тунелі»?

— Перше: ми ще остаточно не розібралися з фактичною стороною справи. Хто стріляв? Кого? Чому? Яка була перша оцінка тих подій, яка сьогодні оцінка у нас, у поляків та у світі? Друге: можна багато говорити різних політичних речей, але поки що ніхто нічого кращого, ніж взаємне прощення, не придумав. Та для цього потрібні постійна праця істориків і деполітизація українсько-польської історії. Також розуміння її в ширшому контексті, як всієї історії Європи та світу. Ми не повинні і не можемо переписати історію, але можемо її по-іншому оцінити, по-чесному її бачити.

— Поляки та українці жили разом в мирі довгий період. Були, звісно, Хмельниччина, Коліївщина, пацифікація 1930-х, але більшість часу все ж було мирне співжиття. Чому саме в ХХ столітті так сталося, що на Волині відбулася трагедія?

— Ніхто не чекав, що ХХ століття стане таким кривавим. Період перед Першою світовою називали «Прекрасна епоха» (французькою Belle Йpoque, період європейської історії між 1890 та 1914 роками. — Прим. online.ua). Перша світова була як грім серед ясного неба. Певною мірою загострення відносин стало результатом Першої світової та всіх тих катаклізмів, які вона породила.

— Сьогодні серед польської та української молоді сильні націоналістичні настрої. Наскільки націоналізм двох народів може стояти на заваді примиренню?

— Безумовно, така небезпека є. Сьогодні правий радикалізм на підйомі у всій Європі. Але він був в історії Європи впродовж усього ХХ століття. Та писати і читати історію треба чесно, а політичні міркування залишати поза історією. Бо це непорядно та інтелектуально нечесно. Тим більше, що серед поляків та українців є нормальні вчені, які можуть професійно досліджувати проблемні сторінки українсько-польських відносин.

— Нещодавно Бундестаг Німеччини визнав геноцид вірмен. Туреччина дуже емоційно відреагувала. Яка має бути модель відносин між різними націями, щоб старі конфлікти не ускладнювали та не породжували нові?

— Як приклад можу навести відносини між Німеччиною та її сусідами — Францією і Польщею. Там теж не все безхмарно, але німецько-французькі відносини такі, що більшості сьогоднішніх французів і в голову не прийде кинути камінь у німця.

— Яким ви бачите конфлікт на Донбасі, як українсько-російський конфлікт?

— На жаль, так. Водночас, для мене війна на Донбасі та анексія Криму є продовженням боротьби за правду, яку я бачив упродовж всього свого життя: окупація, ХХ з’їзд партії (1956 рік, початок процесу десталінізації. — Прим. online.ua), застій і перебудова. Росія неможлива без Сахарова і багатьох моїх московських і пітерських друзів. Для мене вони — Росія. А те, що воює проти нас, путінська Росія, — це ж подібна до фашизму держава. Історія дала такому типу держави певний час, але ця Росія буде проклята і покарана історією.

— У Західній Європі об’єднання відбулося через примирення німців із сусідами. Чи можлива єдина Європа в ситуації, коли Україна у фактичному стані війни з Росією?

— Ідея єдиної Європи не нова. Про єдину Європу мріяли перед Першою світовою. Ленін писав про Сполучені Штати Європи. Були різні варіанти єдиної Європи. Всі ці мрії не такі й нові. Чи зможе вся Європа вийти на французько-німецьку модель — я не знаю. Я не великий оптиміст у цьому питанні. Тут головне — не пересваритися по дрібницях через питання на шляху до великої цілі — єдиної Європи.