12 липня минуло 140 років від дня народження Сергія Уточкіна (1876—1916), спортсмена-авіатора, одного з перших вітчизняних льотчиків, велогонщика, яхтсмена, боксера, футболіста. В Одесі знаменитому земляку встановлено пам’ятник

«Одеса без Уточкіна — не Одеса», — так стверджував не менш знаменитий одесит — відомий співак та актор Леонід Утьосов. — Він її гордість, її слава. Уявіть собі людину вище середнього зросту, широкоплечого, на міцних ногах. Яскраво-руде волосся, білясті вії, широкий ніс і різко випнуте вперед підборіддя. Вона могутня — ця диво-людина. Вона хоробра, вона розумна. Таких природа створює не часто. Уточкін не просто спортсмен. Він найкращий велосипедист, ковзаняр, боксер, автомобіліст, парашутист, льотчик (один з перших у Росії)».

«Рудий пес» та «Академік спорту» (саме такі прізвиська мав за життя Сергій Ісайович) народився 12 липня 1876 року в Одесі.

Був одним з найвідоміших спортсменів Російської імперії кінця XIX — початку XX століть, а ще — льотчиком-випробувачем, пілотом-авіатором (з 1910-го), піонером і пропагандистом повітроплавання. Брав участь у велосипедних перегонах, грав у футбол, займався автомобільним, вітрильним, ковзанярським та мотоциклетним спортом, боксом, боротьбою, веслуванням. Одне слово, мабуть, не існувало жодного по-справжньому чоловічого виду спорту чи захоплення, яким би не займався Сергій Уточкін.

Батько — Ісай Кузьмич — був буді-вельним підрядником і купцем другої гільдії, а матір звали Аустинія Стефанівна. У 1881-му, коли Сергієві було п’ять років, мати померла при народженні молодшого сина. Згодом від туберкульозу помер батько. Після їхньої смерті вихованням хлопців опікувалася двоюрідна сестра Уточ-кіних по батьковій лінії. Однак згодом їх розселили по інших родинах, де вони виховувалися на гроші, залишені батьками.

У своїх спогадах про дитинство Уточкін пригадував, як у Криму, куди його привезла сестра, він приглядався до вітряка, міркуючи про політ на ньому. Першого разу хлопець, не втримавшись, упав з вітряка на землю, другого — вдалося злетіти, проте, зробивши кілька кіл, Сергій знову впав. Це стало першим польотом майбутнього льотчика-випробувача.

Втім, спочатку був велосипед фірми «Діана». Уточкін дедалі більше приділяв уваги своєму захопленню, ніж навчанню у комерційному училищі, а вже за чотири місяці на цьому ж велосипеді був заявлений на місцевому чемпіонаті Одеси. У 1891-у, в 15-літньому віці, юнак покинув училище та почав заробляти гроші, беручи участь у велосипедних перегонах.

У 17 років Сергій Уточкін став одним із найперших футболістів відомої місцевої команди — Одеського британського атлетичного клубу (ОБАК). У футбол грав до 34-х, заснував у нашому місті два футбольні клуби і був капітаном одного з них. А ще він любив битися, займаючись боротьбою та боксом.

Приблизно у той же час до Одеси приїхав відомий повітроплавець Юзеф Древницький. Сергій, зібравши 20 російських рублів, пішов на виступ.

А вже 2 жовтня на придбаному разом з друзями надувному літальному апараті здійснив свій перший самостійний підйом у небо. За короткий проміжок часу здійснив кілька самостій-них польотів на повітряній кулі, а вже 29 липня 1908 року досягнув на ній висоти 1200 метрів. Згодом, перевізши на пароплаві кулю до Європи, Уточкін полетів до Єгипту і пролетів над пірамідами та пустелею Сахара. Саме завдяки польотам на повітряній кулі він зацікавився авіацією.

Столицею авіації тоді була Франція, куди й вирушив одеський спортсмен, зібравши десять тисяч франків. У Парижі Сергій Ісайович влаштувався слюсарем на фабрику, де збирав авіамотори «Гном». Там же вперше побачив польоти відомих авіаторів: братів Райт, Луї Блеріо, Альберто Сантос-Дюмона тощо.

У цей час, восени 1909-го, в Одесі відомий меценат, банкір Іван Ксідіас, купив перший у Російській імперії аероплан Farman IV. А ще за півроку, 8 березня 1910-го Михайло Єфімов підняв у небо аероплан, ставши першим льотчиком імперії. За тиждень, 15 березня Сергій Уточкін отримав у Ксідіаса дозвіл на політ на Farman IV і без жодної підготовки здійснив перший у своєму житті авіаполіт, який тривав 12 хвилин. Таким чином, він став другим в імперії льотчиком.

Того ж року, під час єврейського погрому, Сергій намагався захистити одного старого місцевого єврея, однак отримав ніж у спину і на сім тижнів потрапив до лікарні.

Далі були демонстраційні польоти у Києві та Москві. Подивитися на майстерність Уточкіна, про якого захоплено писали газети, збиралися величезні натовпи глядачів. Зокрема, у Харкові під час виступу для забезпечення громадського порядку довелося залучати небачені доти сили: 180 поліцейських, понад півсотні приставів, три сотні козаків з Чугуєва і батальйон піхоти.

До зими 1910-го Сергій Уточкін встиг побувати в Батумі, Варшаві, Лодзі, Катеринославі (нині Дніпро), Кишиневі, Нижньому Новгороді, Ростові-на-Дону, Санкт-Петербурзі, Сімферополі, Тифлісі (сучасне Тбілісі), налітавши під час цього турне у підсумку 3500 верст. А вже 19 січня наступного року зі своїм літаком відправився до Єгипту, де влаштував показові польоти у традиційний зимовий сезон. У травні літав у Греції.

Саме завдяки численним польотам Сергія Уточкіна в різних куточках імперії мільйони людей уперше побачили аероплан і сотні тисяч захопилися авіацією на все життя. Серед них — майбутні авіаконструктори Микола Полікарпов, Павло Сухий та Сергій Іллюшин, розробники авіа-двигунів Олександр Мікулін і Володимир Клімов, конструктор перших у світі космічних ракет Сергій Коро-льов, автор «мертвої петлі» Петро Нестеров.

Переломним у кар’єрі льотчика став 1911 рік, коли відбувся перший в імперії дальній переліт із Санкт-Петербурга до Москви. Фахівці вважали дистанцію дуже важкою, а за поганої погоди взагалі неможливою. У день старту, 10 липня, зіпсувалася погода, подув шквальний вітер і пішов дощ, через що деякі авіатори припинили змагання. Уточкін продовжив політ, однак над селом Зайцево його літак потрапив у катастрофу.

За півтора місяці після виходу з лікарні Сергій намагався повернутися до авіації. Та згодом його почали переслідувати невдачі, мучив головний біль. У клініці лікарі, щоб зняти біль пацієнта, давали йому мор-фій. До цього, у пошуках нових відчуттів, Уточкін уже приймав гашиш та кокаїн, але, на відміну від цих наркотиків, використання морфію призвело до залежності і він став наркоманом.

Останні роки Сергій Ісайович провів у Санкт-Петербурзі, живучи на випадкові заробітки. Зима 1915-го — 1916-го була доволі холодною, тому погано вдягнений Уточкін майже постійно нездужав. Згодом захворів на запалення легенів, з яким потрапив до психіатричної лікарні святого Миколи Чудотворця. А вже 13 січня 1916 року авіатор помер, не доживши навіть до сорока років. Поховали його із військовими почестями на Нікольському цвинтарі Олександро-Невської лаври.