У вівторок, 8 листопада, громадяни Сполучених Штатів Америки оберуть 45-го президента своєї країни. Від того, хто на найближчі чотири роки стане господарем Білого Дому, за великим рахунком, залежать долі більшості країн світу. Доля України в тому числі.

У перестрілці рахунок рівний

Ще тиждень тому здавалося, що у виборчій кампанії перемогу з великим відривом забезпечила собі кандидат від Демо-кратичної партії Гілларі Клінтон, дружина 42-го президента США Білла Клінтона, колишній сенатор від штату Нью-Йорк, колишній держсекретар при 44-у президентові США Бараку Обамі. Перемога Клінтон здавалася вирішеною ще й тому, що її опонентом на виборах виступає ексцентричний у всіх сенсах кандидат від Республіканської партії мільярдер Дональд Трамп, нестримний на язик новачок у великій політиці.

На боці Гілларі Клінтон — досвід роботи у вищих ешелонах влади і намір продовжити курс попередника. На боці Дональда Трампа — критика влади й обіцянка рішучих змін у внутрішній і зовнішній політиці. Така альтернатива звична для виборчих кампаній, але в нинішній є «вишенька на торті» — протистояння представника політичного істеблішменту і яскравого вискочки-популіста.

За Гілларі Клінтон тягнеться шлейф прорахунків і сумнівних рішень на посаді глави Держдепу, включаючи неправильну оцін-ку подій навколо Посольства США в Лівії, що спричинило загибель кількох американських службовців. До цього додається використання особистого поштового сервера для службового листування, підозра у нецільовому використанні коштів благодійного фонду Клінтонів, а також підозра в корупції на всіх етапах кар’єри.

Звинувачення проти Трампа зосереджені в сферах бізнесу і моралі. Але на «оптимізацію» податків, расистські та сексистські висловлювання американський виборець реагує ще гостріше, ніж на корупцію по-літиків.

Тож рахунок перестрілки негативом в опонентів у президентській кампанії США практично рівний.

Порівняно новим чинником у виборчому марафоні (він, як правило, зосереджений на внутрішній політиці) є російська тема. Причому для Гілларі Клінтон та для Демократичної партії, яка її підтримує, ця тема останнім часом стала чи не центральною.

Частково в цьому винен Дональд Трамп, який, у разі обрання президентом, обіцяє «порозумітися з Путіним» і розглянути питання про приналежність українського Криму Росії, частково свою роль зіграло неприкрите втручання Кремля у виборчу кампанію США — злам російськими хакерами пошти штабу демократів і масований викид в мережу компромату на Гілларі Клінтон.

Ніколи раніше (включаючи період «холодної війни» у ХХ столітті) СРСР і Росія не намагалися втручатися у процес обрання президента США. Тепер же Москва не просто симпатизує Трампу, а від-верто грає на його боці. Грає так, ніби американський мільярдер завербований Луб’янкою.

Але російських гравців, які зробили ставки на одного з американських кандидатів, чекає після виборів 8 листопада, швидше за все, програш. Трамп або Клінтон, навіть за бажання, не зможуть різко змінити зовнішньополітичний курс своєї країни. Стримування російської агресії та протидія політиці Путіна за два з половиною роки стали для західної цивілізації життєвою необхідністю.

Між новим «Мюнхеном» і старим «перезавантаженням»

Ніякий Трамп не зможе зараз повторити візит до Пекіна Річарда Ніксона і відновити нормальні стосунки з ворогом своєї держави. Хоча б тому, що ворог (його зараз називають «партнер») нормальних відносин відновлювати не бажає, частину України вважає своєю законною здобиччю, бомбить сирійські міста і прямо загрожує перетворити США на радіоактивний попіл.

У ситуації, коли система підтримання безпеки у світі зруйнована, обрання президентом США досвідченого політика багато в чому, звичайно, прийнятніше. Слід сподіватися, що знамените «перезавантаження» чогось таки навчило Гілларі Клінтон. У разі обрання президентом вона знайде правильний тон розмови з агресором. І добре розуміючи наслідки, не сяде з ним за стіл переговорів про переділ світу.

На жаль, цього не можна сказати про Дональда Трампа. Успішний бізнесмен весь світ бачить як арену для угод. А якщо операція вигідна, здатний принести в жертву те, що ніколи не дозволить собі політик. А саме — довгострокові інтереси своєї країни. З комерційної точки зору, для Трампа зараз вигідно відновити дружні відносини з Кремлем.

За зняття економічних санкцій Путін готовий заплатити преференціями для американського бізнесу, пов’язаного з Трампом прямо або опосередковано. За пом’якшення американської політики щодо українського Донбасу і Криму Путін готовий визнати сферою інтересів США практично будь-який район світу. За «співпрацю» в Сирії від господаря Кремля можна взагалі зажадати будь-яку плату.

На такій основі, було б бажання, легко організувати не один, а кілька «мюнхенів», продати і перепродати Україну, країни Східної Європи, Євросоюз, НАТО і все на світі. І виглядати миротворцем, який на невтручанні в військові конфлікти заощаджує мільярди доларів. Потім, звичайно, політика ізоляціонізму і невтручання відгукнеться затопленням «Лузітанії» або атакою на Перл-Харбор, але за рік до цього у «миротворців» від грошей розпухнуть кишені.

Обрання Дональда Трампа президентом США для України становить, звісно, велику небезпеку. Але обрання Гілларі Клінтон теж не обіцяє нічого хорошого. Торгувати з Росією інтересами нашої країни пані президент, ймовірно, не зважиться. Але в перший рік президентства вона буде пов’язана конфліктами з Конгресом і, можливо, судовим переслідуванням з приводу незаконної діяльності та корупції. Справа може дійти до ініціювання імпічменту.

За таких умов у зовнішній політиці їй доведеться бути особливо обережною. Загострення конфронтації з Росією, посилення економічних санкцій, ініціатив щодо зміцнення могутності НАТО в Європі від Гілларі Клінтон (у разі обрання президентом) у 2017 році чекати не варто. А фраза «Мінським угодам нема альтернативи» з вуст Джона Керрі автоматично перейде в лексику нового державного секретаря США.

«Мінську нема альтернативи» ріже слух українців менше, ніж «перезавантаження». Нам доведеться задовольнитися цим і чекати до вівторка.