«Одеський гобелен-1» — під такою назвою у Худож-ньому музеї відкрилася масштабна виставка, яка чи не вперше в нашому місті так повно, в творчому багатоголоссі демонструє досягнення у цьому малопоширеному для нашого регіону різновиді мистецтва.

Представлені твори дев’яти майстрів, серед яких як ті, що розвивають цей напрямок творчості послідовно впродовж десятиліть, так і ті, хто зацікавився гобеленом у пошуках нових образів та виражальних засобів порівняно недавно: Людмила Богайчук, Зінаїда Борисюк, Олена Ільченко, Тетяна Іщенко, Діана Кмідт, Олександр Ковач, Вероніка Мон, Анна Носенко, Есфір Серпіонова. Загальновідомий визначний внесок у розвиток одеського гобелена Есфіри Серпіонової чи Зінаїди Борисюк.

Про особливості виставки, плани на майбутнє, а також специфіку творчості у цьому різновиді декоративно-прикладного мистецтва розмова з її організаторами та учасниками.

Сергій Савченко, заслужений художник України, куратор проекту:

— Виставка подібного формату і персонального складу в Одесі відбувається вперше. Основна ідея — показати роботи полярних у своїй творчості мистців, які займаються гобеленом. Для створення інтриги я також запросив херсонського майстра Олександра Ковача, чиї гобелени виділяються з-поміж інших збереженням структури нитки, її основи, яка утворюється під час плетіння. Цим вони, на мою думку, контрастують з творами одеситів. У нас нема вікових традицій ткацтва, і в цьому виді творчості превалює живописно-площинний підхід, адже наші майстри розвиваються в лоні дуже виражених традицій класичної південноукраїн-ської живописної школи і новішої модерної естетики, яка з новою силою проявилася в 1970-х роках і триває до тепер.

— Які шанси цієї виставки перерости в довготривалий проект і вийти за межі Одеси?

— Художник веде діалог з обмеженим локальним простором, й у нас домінують одеські критерії. Тому ця виставка — як перші оглядини: що в Одесі цікавого? У перспективі ми прагнемо вивести наших художників на контакт із ширшим українським арт-простором. Проектом уже зацікавилися в Національному музеї українського народно-декоративного мистецтва, що на території Києво-Печерської лаври. Нещодавно в Києві відбувся трієнале гобелена, і його організатори також виявляють інтерес до нашої виставки. До речі, одесити у трієнале участі не брали. Вважаю, що блок авторів цієї виставки цілком самодостатній і може презентувати одеський гобелен на всеукраїнському рівні, хоча формат експозиції піддаватиметься трансформації.

У вирі багатолюдного відкриття мені вдалося поспілкуватися з мистецтвознавцями й окремими авторами. Деякі з них уперше презентують себе в новій іпостасі.

Своїми враженнями від події поділилася доктор мистецтвознавства Ольга Тарасенко:

— Для мене важливо, що на цій виставці представлені роботи художників-особистостей, здатних до жертовності, адже ці твори не для ринкової потреби. В них акумульована мудрість людей, які знають цінність життя і смерті. Це виставка особистостей, які впродовж життя могли працювати не лише в сенсі підвищення професійної майстерності, але й над собою. Це люди, які йдуть шляхом сходження.

Подібні групові презентації вже відбувалися в Одесі, зокрема школи Борисюк, на яких були представлені твори Зінаїди Дмитрівни та її учнів. Це важливо, адже повинен бути певний пласт, на якому виростає краще. Безумовно, що й за межами цієї виставки є митці, які достойні того, щоб їхні твори бачили і ними захоплювалися.

— Серед учасників виставки чимало тих, хто більше відомий як живописець та графік...

— У будь-якому випадку, потрібно мати здатність до особливого типу мислення, яке передбачає не стільки конкретність, скільки схильність до декоративного узагальнення та оперування символікою.

— Значну роль у поширенні гобелена в Одесі відіграв художньо-графічний факультет нашого педуніверситету...

— Желтомирська, Серпіонова, Борисюк… Есфір Серпіонова акумулювала свій досвід і випустила кілька посібників з гобелену. На нашому факультеті ведеться повноцінний спецкурс з цього різновиду мистецтва. Наприклад, Анна Носенко закінчила наш заклад як магістр саме з гобелена.

Принагідно зазначу, що роботи названої художниці привертають увагу надзвичайною живописністю, в них пульсуюча ритміка, а конкретика та абстрактність органічно поєднані. Анна розповіла про специфіку творчості у цій царині.

— У живопису ми маємо справу лише з полотном, тобто готовою поверхнею, а в роботі над гобеленом у твоєму розпорядженні груда ниток, і, фактично, з нічого ти спершу створюєш повітряно-проникливу основу, а потім уже бачиш малюнок, але ще не знаєш, що в підсумку отримаєш. Є ескіз і картон, однак нитки розкладаються так, як і фарби на палітрі живописця. Щоправда, в гобелені відсутнє технічне змішування кольору, як на палітрі. У твоєму розпорядженні чистий колір пофарбованих ниток, які мають різну фактуру і структуру. Шанси створити брудну пляму мізерні. Сучасний гобелен поєднує образотворчість і ремесло. Якщо раніше художник створював ескіз, за яким ремісник творив гобелен, то нині автор реалізує себе від задуму до його технічного втілення: чи це буде гладка поверхня, чи об’ємна, чи взагалі інсталяція.

Помітну частину експозиції займають роботи Тетяни Іщенко, викладача Одеської середньої спеці-алізованої школи ім. К.К. Костанді, автора графічних творів, а також численних серій ляльок-мотанок. У її творчості яскраво виражене народне начало.

— До цього виду мистецтва я звернулася порівняно недавно, десь три роки тому. Народне мистецтво мене хвилювало з дитинства, яке пройшло в українському селі неподалік від Одеси з його пейзажами, піснями, дідусями і бабусями. Це село Троїцьке Біляївського району. Народне мистецтво в мене всоталося. Запам’яталися вишиті рушники, їх знаковість, символіка. Подібна умовність і лаконічність, сила духу, що в них закладена, підкорили мене назавжди. Хочеться працювати саме в подібній формі, заглянути у вчорашнє, привітатися із пращурами. Важлива наступність поколінь, бо що ми у цьому світі — якась мить…

Коли вже публіка прямувала з відкриття, до виставкового залу назустріч наблизилася група студентів, і на чиєсь запитання «Як виставка?» посвячені вихопили із себе — «Неймовірно прекрасно!». І це щира правда.