Минулого тижня на Одещину з відомого заповідника «Асканія Нова» прибули екзотичні гості — шість сайгаків та двоє куланів. Тварини житимуть у спеціальному просторому вольєрі на території природно-етнографічного парку «Тарутинський степ». Це перша партія парнокопитних, типових для степових екосистем півдня України, якими планують заселити Тарутинський степ у рамках проекту «Сприяння стійкому розвитку сільських громад у віддалених районах шляхом раціонального використання природних ресурсів, історичної та культурної спадщини».

За таку важливу справу взялася громадська організація «Центр регіональних досліджень», а фінансову підтримку надала Литовська Республіка. До створення етнопарку долучилися фахівці біосферного заповідника «Асканія-Нова» та центру етнографічного зеленого та сільського туризму «Фрумушика-Нова». Природний об’єкт Тарутинський степ є частиною культурної спадщини, адже зберігає історичні ландшафти Північ-ного Причорномор’я та півдня України. Для просування цього та інших степових об’єктів на європейському рів-ні триває робота зі створення загального бренду «Українські степи». Головне завдання проекту «Сприяння стійкому розвитку сільських громад у віддалених районах шляхом раціонального використання природних ресурсів, історичної і культурної спадщини» — дати імпульс розвиткові місцевих громад саме завдяки розумному використанню наявного в них ресурсу. Природні, історичні, етнографічні та інші особливості тої чи іншої території роблять її привабливою для туристів, і це прекрасна основа для створення нових робочих місць, нових джерел прибутку як для місцевих жителів, так і для місцевих бюджетів. У рамках проекту апробується нова модель співпраці між органами влади та місцевого самоврядування, неурядових організацій, наукової спільноти та бізнесу.

У нашому випадку йдеться про економічно ефективне використання ресурсів заповідної території без шкоди для неї. Учасниками проекту спільно з «Центром регіонального дослідження» та біосферним заповідником «Асканія-Нова» є Тарутинська районна рада, Веселодолинська сільська рада та ТзОВ «Виробничо-комерційна фірма «Бородіно-А».

За оцінками вчених, степи у первісному вигляді збереглися сьогодні менш ніж на 1% площі відповідної географічної зони Європи. В Україні маємо обмаль цілинних ділянок степу, яких не торкався плуг. Серед них — всесвітньовідомий заповідник «Асканія-Нова». Туди, на Херсонщину, туристи з’їжджаються звідусіль, щоб побачити красу українського степу та диких тварин у їхньому природному середовищі. Наш Тарутинський степ — така ж унікальна степова екосистема. За своєю природною цінністю він не лише не поступається знаменитій Асканії, а й, на думку фахівців, за низкою параметрів є цікавішим.

Тарутинський район, на території якого розкинувся степ, належить до тих районів Одещини, де гостро стоїть проблема безробіття. Сільське господарство тут головне джерело доходів населення і основна сфера зайнятості. Та, попри сприятливий клімат і родючі землі, периферійність і слабка транспортно-логістична структура (про якість автошляхів, що з’єднують тутешні села з містами, й сказати нема що), відчутно обмежують доступ місцевої сільгосппродукції до ринків, а це, в свою чергу, негативно позначається на заробітку людей. Одним з інструментів розвитку цих територій і є сільський зелений туризм, який має тут неабиякий потенціал.

Впродовж майже піввіку землі Тарутинського степу були артилерійським полігоном. Надалі, після розвалу СРСР, територія зосталася у військовому віданні, але за призначенням не використовувалася.

Зі створенням полігону (відповідно до постанови Раднаркому УРСР № 2002/063 від 18.12.1945 року) пов’язана трагічна сторінка історії цього краю. Жителі п’яти тутешніх сіл у 1946-у за кілька діб були примусово виселені зі своїх будинків і розкидані по просторах «неозорої радянської батьківщини». Та рана ятрить і донині. Попри драматичні події, пов’язані зі створенням полігону, ця історія дала і несподіваний позитивний результат: унікальну степову територію врятували від знищення, перетворення її на орні сільгоспугіддя. Хоч тут час від часу вибухали снаряди і гуркоті-ли танки та БТРи, степ залишився степом. На основі глибоких наукових досліджень, які підтверджують унікальність збереженої екосистеми, у квітні 2012 року Одеська обласна рада ухвалила рішення про створення на частині земель колишнього військового полігону ландшафтного заказника місцевого значення «Тарутинський степ».

Нині над степом знову нависли густі хмари — сюди запустили плуги, прагнучи перетворити унікальну територію на звичайне поле, де сіятимуть соняшник-ріпак-кукурудзу-пшеницю і «жатимуть» гривні-долари у свої бездонні кишені (про цей конфлікт «ЧН» повідомляли 5 листопада). І водночас у степу з’явився новий шанс на майбутнє — сюди повертаються тварини, які спрадавен населяли його, але на якомусь етапі були винищені мисливцями.

Про того, хто прийняв у Тарутинському степу сайгаків та куланів і зголосився ними опікуватися, еколог, професор Іван Русєв на своїй сторінці у фейсбуці написав:

«Завдячуючи Фрідріхові Едуардовичу Фальц-Фейну, Україна має сьогодні знамениту «Асканію-Нову». 120 років тому ця дивовижна людина на Лівобережжі Дніпра в степу закладала заповідні ділянки, створила зоопарк та ботанічний сад. Практично увесь свій прибуток від вівчарства Фальц-Фейн витрачав на розвиток заповідника. Сьогодні «Асканія-Нова» — знаний у всьому світі біосферний заповідник, важливий центр розведення диких тварин та привабливий туристичний центр.

Унікальну справу, розпочату колись Фальц-Фейном, кілька років тому продовжив у Тарутинському степу Олександр Паларієв. Цей підприємливий та успішний бізнесмен вкладає свій ентузіазм не лише у відродження знищеного села його предків — Фрумушики, не лише у розвиток традицій Бессарабського краю та племінного вівчарства. Олександр Паларієв — єдиний, хто за більш як два століття зробив перший крок до відродження популяції чудових тварин у Правобережному степу — кулана (один з видів диких віслюків) та сайгака (степової антилопи). Я був щасливим свідком їх випуску у вольєри «Фрумушики-Нової». А привіз їх мій старий приятель Сашко Мезинов із «Асканії-Нової». Колись, у 1980-ті, я бачив велетенські стада степових антилоп у степах Казахстану та Калмикії, сотні антилоп в Асканії. А сьогодні у нас з’явилася надія на відродження популяції цих тварин в українському Тарутинському степу і вона може бути реалізована завдяки нашому Фальц-Фейнові з Фрумушики — Олександру Паларієву.

Але цей проект може швидко захлинутися й померти, якщо не буде врятований сам Тарутинський степ. Нині про це дбають ентузіасти від маленького села Весела Долина на Тарутинщині до Києва та Брюсселя. Приєднуйтеся й ви, позаяк загроза втрати заповідну територію ще не минула. Сьогодні кожен має шанс долучитися до великої справи порятунку самого степу і відродження унікальних степових тварин».