Верховна Рада зараз схожа на розбурханий вулик. До кінця року залишилося три календарні тижні, а термінових рішень належить ухвалити стільки, що не влазить у порядок денний. Обстановка при цьому нервова, не схожа на перед-різдвяну торгівлю, яка щоразу супроводжує бюджетний процес в Україні.

ЗБИРАТИ ДАНИНУ ДВІЧІ НЕБЕЗПЕЧНО

Минулого року державний пиріг теж ділили поспіхом. Грошей ні на що не вистачало. Місія МВФ вимагала суворого обмеження бюджетного дефіциту, зростання економіки не проглядалося і в телескоп, а на оборону потрібно було більше, ніж очікувалося від зовнішніх позик. Але було зрозуміло: які б «міни» не ховалися у прийнятому документі, їх можна списати на розробників — Кабінет Міністрів та його голову. Прем’єр Яценюк та його соратники тоді ще тримали кругову оборону, та їхня доля вже була вирішена.

Бюджет-2016 у Верховній Раді затвердили з умовою подальших змін, яких своєчасно так і не внесли. Втім, після відставки Арсенія Яценюка це вже не мало значення. Новий прем’єр Володимир Гройсман, обраний через три з половиною місяці після прийняття бюджету з «дірками», публічно пообіцяв показати народним депутатам, як треба управляти державою. Й обіцянку виконав, скоротивши дефіцит держбюджету за рахунок наших кишень.

Підвищення до небес тарифів за енергоносії виявилося, звісно, дієвим засобом. Але застосувати його можна один раз. Вичавити хоч копійку з кишень рядових платників податків і залатати дірки в бюджеті-2017 — справа не з легких. З бідних можна збирати данину, з розорених — навряд чи. Наш предок князь Ігор спробував вдруге наїхати на древлян, і всі пам’ятають, чим це для нього закінчилося.

Якщо ж данину не збирати вдруге, не збільшувати її розмірів, то для держави залишається єдиний шлях — скорочувати власні витрати. При цьому прямий шлях — скорочення штатів державного апарату, зменшення його зарплат, премій і пенсій, урізання витрат на імітацію бурхливої діяльності з польотами в Брюссель і Вашингтон — взагалі не розглядається.

Зате розглядається «децентра-лізація» — затія, коли місцевим бюджетам виділяють з казни мільйони на те, що коштує мільярди: охорону здоров’я, освіту, утримання та збереження інфраструктури. В результаті в населених пунктах закриваються лікарні, амбулаторії, профтехучилища і школи.

Компенсувати дефіцит місцевих бюджетів передбачається за рахунок зростання податків із зарплат. Їх мінімальний розмір, як відомо, підвищено вдвічі. Але є обґрунтовані підозри, що в місцеві бюджети (у формі податків) після цього підвищення повернеться не набагато більше грошей. Оскільки загальний обсяг фонду зарплат на місцях, швидше за все, залишиться незмінним, а кількість повноцінних робочих місць скоротиться. Особливо в бізнесі.

Врахувати зміни, які відбудуться впродовж 2017 року в бюджетній сфері завдяки підвищенню мінімальних зарплат, украй важко. Ще важче врахувати наслідки змін в Податковому кодексі, які разом зі зміною Бюджетного кодексу будуть ухвалені Верховною Радою перед голосуванням за бюджет-2017.

Але ще тиждень тому можна було сказати впевнено: політична структура у Верховній Раді така, що бюджет-2017 український парламент ухвалить без великих ускладнень і вчасно.

НА ДВОХ ГАЧКАХ ОДНОЧАСНО

Однак минув тиждень — і для оптимістичних прогнозів підстав відчутно поменшало. Поменшало не тому, що у Верховній Раді помінялася політична структура, а тому, що опинилася під загрозою напрацьована за багато років технологія успішних голосувань за критично важливі для президента та уряду законопроекти.

Про те, що така технологія існує, було добре відомо. Народні депутати в кулуарах навіть розповідали журналістам, які суми треба зібрати і кому занести, щоб конкретний слуга народу, а то і вся фракція, незважаючи на принципи, натиснули на потрібні кнопки. Але все це був фольклор, байки, які не можна віднести прокуророві.

Винятком став випадок з народним депутатом від Радикальної партії Ігорем Мосійчуком. Його одкровення, зняті на камеру і пред’явлені 17 вересня 2015 року безпосередньо у Верховній Раді генеральним прокурором Шокіним, дозволили зі слуги народу зняти недоторканність і навіть довести справу до суду, хоча в суді ця справа успішно розвалилася. Мосійчука, однак, підозрювали в отриманні хабара від підприємця, рядовій для ВР події, яка не могла стати і не стала резонансною.

А от скандал з народним депутатом Олександром Онищенком, який вибухнув тепер, зовсім з іншої опери. Спочатку цей скандал був суто корупційним. Йшлося про те, що перепродаж газу державною компанією «Укр-газвидобування» через підконтрольні Онищенку фірми завдавав державі збитків на десятки, якщо не сотні мільйонів доларів.

У ситуацію втрутилися Національне антикорупційне бюро та Спеціалізована антикорупційна прокуратура. Справа дійшла до того, що 5 липня 2016 року з народного депутата від парламентської групи «Воля народу» Олександра Онищенка у Верховній Раді зняли депутатську недоторканість і погодилися з притягненням його до кримінальної відповідальності, включаючи санкцію на арешт.

Онищенко, втім, до того встиг перетнути кордон, приземлився в Лондоні і, не передихнувши, почав давати інтерв’ю направо і наліво. В цих інтерв’ю він виступав не тільки як людина, у якої конкуренти відібрали бізнес, але і як посередник, котрий для Петра Порошенка робив «брудну роботу» — особисто брав участь у підкупі депутатів Верховної Ради, домагаючись прийняття необхідних для президента законів.

Для переконливості Онищенко демонструє скріншоти своїх телефонів і записи, зроблені за допомогою диктофонів, вмонтованих у наручний годинник. З їх допомогою нібито записані розмови з главою української держави. Ці записи нібито робилися впродовж року. Онищенко також свідчить, що особисто брав участь у передачі сумок з грошима, отриманими в Адміні-страції президента, конкретним членам парламенту.

Депутат-утікач стверджує, що накопичений компромат він передав представникам ФБР у Греції. Але є підозра, що компромат у такому ж обсязі він передав і представникам російських спецслужб під час перебування в Москві. Таким чином, президент України і впливові члени Верховної Ради тепер підвішені відразу на двох гачках. І залишається гадати, хто і коли першим смикне за волосінь.

Втім, гадати залишилося недовго. «По справах їхніх узнаєте їх» — так сказано в одній відомій книзі.