У кімнаті яскраво горіло світло, на ялинці гойдалися іграшки й різними кольорами мінилися гірлянди. Ошатно вбрана дівчинка Юлечка з нетерпінням чекала на чудову святкову мить, визирала у вікно, сподіваючись скоріше побачити першу зірку на небі.

У їхній родині тривали останні хвилини підготовки до Святвечора. Мама варила кутю, доліплювала вареники, а семирічна Юлечка допомагала прикрашати стіл.

Радісні приготування невдовзі завершилися: всі 12 страв є, свічки горять, а на небі з’явилася сподівана зірка. Відтак треба сідати до святкового столу, радіти народженню Сина Божого та загадувати бажання, які неодмінно мають здійснитися впродовж року.

– Хочу, щоб якнайшвидше скінчилася війна, в Україні панував мир та щоб наступного Різдва Христового поруч із нами був тато, – з надією вимовила дівчинка. Помовчала і додала: – А тата теж привітають сьогодні з Різдвом? Йому передадуть якісь смачні гостинці? Про нього не забудуть?

– Ні, донечко, не забудуть, – приховуючи від дитини хвилювання, відповіла мама.

Так, як і чимало хто з наших співвітчизників, їхній чоловік і батько цього Святвечора ніс службу в зоні антитерористичної операції. Історія однієї сім’ї нагадує про долі тисяч людей.

Велике радісне свято – а рідні не можуть його зустріти разом. Донька мріє бути поруч з татом, а тато на війні. Вона загадує бажання про мир і, дивлячись на стіл у повному достатку, хвилюється, щоб і її батько теж був нагодований. Жінка намагається бути радісною, але чомусь їй це не сповна вдається…

Звісно, по-домашньому свято в бойових умовах не зустрінеш. Але зірка, що символізує народження Ісуса Христа, зійшла і в небі над Донбасом. Воїни АТО також зустріли Різдво Христове. Зустріли по-різному: хтось – у госпіталі, хтось – на передовій. І про них справді не забули: привітали та передали гостинці.

Як і належить, 12 страв, а в наборі – цитрусові, торти, печиво й таке інше. Таким був раціон із нагоди Святвечора для воїнів однієї з механізованих бригад, які несуть службу на лінії зіткнення на Донецькому напрямку. Ввечері 6 січня до них особисто завітав керівник сил АТО та разом з іншими офіцерами передав гостинці. Він вдивлявся в обличчя воїнів, дякував за ратну службу та бажав щонайскорішої зустрічі з рідними та близькими.

– Я добре розумію, що суворий солдатський побут не замінить домашнього затишку. Але так сталося, що сьогодні ви змушені тримати оборону в одній з найгарячіших точок АТО. Передаю вам щирі слова вітання та вдячності від Президента України, очільника вітчизняного оборонного відомства та начальника Генерального штабу – Головнокомандувача ЗС України. Бажаю вам подальшої витримки, наснаги, миру. Неодмінно повертайтеся додому живими та здоровими. Господь завжди допомагає тим, хто захищає рідну землю, і вірю в те, що Він захистить і вас, – наголосив керівник АТО.

Несподівано приємно було побачити 7 січня у себе в гостях дітей і пораненим військовослужбовцям, які перебувають на лікуванні у військовому госпіталі в місті Часів Яр. Школярі завітали до них із вертепною виставою, всіляко підбадьорювали, даруючи цілу купу позитивних емоцій. Співали, танцювали – а дорослі, скалічені війною чоловіки усміхалися і линули думкою за сотні кілометрів до своїх дітей та онуків.

– Підтримати захисників України у тяжку годину – це наш святий обов’язок. Адже завдяки їм у наших дітлахів є можливість жити у злагоді та впевнено дивитися в майбутнє, – по-материнськи від щирого серця висловилася в госпіталі на адресу наших солдатів керівниця дитячого гурту Тетяна Федорець.

А ще, як і зазвичай, на різдвяні свята по наших позиціях велися обстріли: мінометні, з гранатометів, стрілецької зброї. На жаль, серед українських солдатів були й поранені.

Кожний у нашій країні зустрів свято Різдва Христового по-різному: хтось у бліндажі, а хтось – у затишній теплій квартирі. Дочекавшись святкового феєрверку, семирічна Юлечка разом з мамою пішла відпочивати. Люди вже почали розносити один одному вечерю, а вона потроху засинала з надією, що її різдвяні бажання неодмінно здійсняться. А там, за кілька сотень кілометрів від неї, щільно повечерявши в різдвяну ніч, так і не зміг зімкнути очей її батько. Тієї ночі знову стріляли, а батьки й діди охороняли сон і спокій своїх дітей і онуків.