12 СІЧНЯ МИНУЛО 110 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ СЕРГІЯ КОРОЛЬОВА

У космічній галузі його ім’я заслужено посідає місце №1. Завдяки йому був створений перший штучний супутник Землі. Вперше у світі здійснено космічний політ людини та її вихід у відкритий простір… У 1950-х—1960-х його ракети «Восток» і «Восход» знав увесь світ. Але не знав імені конструктора, якому людство неабияк завдячує поступом ракетно-космічної галузі.

Життя Сергія Корольова було справжнім випробуванням. Він мав улюблену роботу, визначні, відомі у світі досягнення, беззаперечний авторитет серед колег. З іншого боку — тотальне засекречення імені, поневіряння в концтаборах, роки роботи у закритих інститутах-«шарашках»…

Але він пройшов крізь усе це з гідністю. Можливо, далася взнаки загартована козацька кров, адже прадід видатного вченого по матері був ніжинським козаком. А можливо, він просто усвідомлював свій великий обов’язок перед людством, і тому все життя, що б не траплялося, йшов з гордо піднятою головою.

Хоча Сергій Корольов з’явився на світ 12 січня 1907 року у Житомирі, перші свідомі кроки в житті він зробив в Одесі, де пройшли його отроцтво та юність. Так сталося, що батьки (учитель словесності Павло Якович Корольов і Марія Миколаївна Москаленко) розлучилися, коли йому сповнилося півтора року. Батька перевели на роботу в київську гімназію, а двадцятилітня мати хлопчика хотіла вчитися на Вищих жіночих курсах. Чоловік був категорично проти цього, і тоді молода жінка з дитиною поїхала до своїх батьків Марії Матвіївни та Миколи Яковича Москаленків.

Тут у шестирічному віці Сергійко, сидячи на плечах дідуся, вперше побачив «летиво», літак, яким керував одесит Сергій Уточкін. Хлопчик зрозумів, що люди теж можуть літати, й відтоді його не полишала мрія самому створити літак і піднятися на ньому в небо.

З початком Першої світової війни вся родина Москаленків перебралася до Києва, а в листопаді 1916 року мама Сергійка вийшла заміж за інженера Григорія Баланіна. 28 травня 1917-го нова сім’я переїхала до Одеси, де вітчим отримав роботу. Спочатку вони оселилися на Канатній, а після призначення Григорія Михайловича начальником електростанції порту оселилися в просторій службовій квартирі біля Платонівського молу з балконом, зверненим до моря, а внизу цвів бузок і зеленіли олеандри. У вересні хлопчик пішов до першого класу Третьої одеської гімназії (сьогодні в цій будівлі розташовується університет МВС). Однак навчання тривало недовго, бурхливі події громадянської війни внесли свої корективи — гімназію закрили. Деякий час Сергій здобував освіту вдома з допомогою матері та вітчима.

Він полюбив море, навчився відмінно плавати. Іноді, плаваючи в порту, з друзями залазив на пароплави. Особливим шиком вважалося подражнити боцмана, потім утікати від нього з паніч-ним вереском, а в останній момент, коли його рука вже готова була схопити за вухо, стрибнути ластівкою у воду.

Улітку 1921 року Сергій не міг не звернути увагу на базу гідролітаків у Хлібній гавані порту. Літаки злітали з відокремленої молом водної гладі і патрулювали над морем. Якось із хлопцями пішов туди «на розвідку». Вхід був перекритий колючим дротом, за яким ходив вартовий, але цікавість була сильнішою за страх. Поруч з молом була затоплена землечерпалка. Хлопчаки уплав діставалися туди, складали на її частини, що виступали з води, одяг і плавали вздовж молу. А там можна було побачити багато цікавого. Так тривало кілька днів. Нарешті дітям це набридло. Крім Сергія, який продовжував ходити туди, підпливати до молу, чіплятися за якісь конструкції і спостерігати.

Одного разу вартовий на нього прикрикнув: «Що ти тут крутишся, хлопче?». Той простодушно відповів: «А мені цікаво. Хочу подивитися, як ці машини літають». – «Ну, цікаво, то перебирайся сюди, допомагати будеш». А йому це і потрібно було: миттєво проліз під дріт і почав допомагати. Вийшов начальник бази, військовий льотчик, запитав: «Звідки цей хлопець?». «Та він тут без кінця очі муляє, я покликав його, щоб допомагав», — відповів вартовий.

До кінця літа багато часу Сергій Корольов проводив у гідрозагоні («ГІДРО-3») Головного управління Військово-повітряного флоту. Механік Василь Долганов, який був старшим за Сергія на якихось чотири-п’ять років, навчав збирати двигун, пілоти розповідали про премудрості авіації. Разом з ними майбутній академік готував літаки до вильоту, їх приймання на базі. Згодом його навіть почали брати в польоти. Звісно, він ніколи від цього не відмовлявся.

Детальніше — у газеті за суботу, 14 січня.

Василь ВЕЛЬМОЖКО,

краєзнавець,

вчитель фізики Одеської ЗОШ № 105.