«Годинник останнього суду» в Чикаго нині показує 23:57:30.

Так вирішила група BAS (англомовна абревіатура «Бюлетеня вчених-атомників»). Останні два роки хвилинна стрілка стояла на позначці 23:57, тобто за три хвилини до безповоротної трагедії. А нині група експертів, серед яких 19 нобелівських лауреатів, вирішила, що людство наблизилося до своєї загибелі ще на тридцять секунд. Так близько, вірніше, ще ближче до фатальної позначки стрілка за 70-річну історію проекту була тільки раз.

Цей символічний годинник з’явився в 1947-му, через два роки по Хіросімі. Вчені, що допомагали створити атомну зброю, зголосилися дати людству наочний символ того, яким вразливим є світ перед безвідповідальними діями впливових людей. Спочатку стрілки стояли за сім хвилин до півночі і відтоді рухалися 22 рази. Найкритичніший момент настав 1953-го, коли США і СРСР спромоглися створити термоядерну бомбу. Тоді годинник показував дві хвилини до смерті. Найліпший час був 1991 року, коли скінчилася холодна війна і обидві держави нібито заходилися скорочувати найнищівнішу і для живої природи, і для конструктивної економіки зброю.

Хоча початковим було бажання виразити занепокоєння щодо можливості світової ядерної катастрофи, згодом учені вирішили, що є й інші загрози глобальній безпеці. Наприклад, десять років тому підставою для руху стрілок ближче до 12-ї стали кліматичні зміни. А нині BAS-івці дійшли висновку, що небезпека зросла з останніми подіями вже нового, 2017 року. У своєму зверненні вони говорять: «Причиною стали тривожні заяви щодо застосування та поширення ядерної зброї, зроблені Дональдом Трампом, його скептицизм щодо широкої згоди вчених стосовно кліматичних змін і шокуюче зростання націоналістичних проявів у всьому світі». Серед інших чинників у звіті BAS фігурують, зокрема, загрози кібербезпеці та розквіт брехливого інформування.

Важко сказати, чи не домішана до цього щирого занепокоєння звичайна людська ревність, спровокована неувагою політиків до думки наукової спільноти, і чи не є сама ця 70-річна ініціатива своєрідним засобом маніпулювання громадською думкою з безпосередньо не прослідковуваними результатами. Та в будь-якому разі очевидно, що тут розумні люди свідчать про реальне лихо. Але дуже вражає інша річ: якщо з атомною небезпекою, негараздами клімату, навіть кібератаками все ясно – принаймні ми вже звикли чути про все це як про всесвітньо значущі загрози, то поширення брехливої інформації в тому ж ряду – це вже, здається, новий виток «глобальної психічної напруги».

А тим часом агенція BBC, за матеріалами якої ми, до речі, розповідаємо й про останні зміни в «апокаліптичному годиннику», геть недавно присвятила цій темі статтю, в якій, зокрема, мовиться, що більше половини американців нині беруть новини із соціальних мереж, а не з відповідальних за подавану інформацію ЗМІ, і що існують цілі інтернетові «інформ­агенції», робота яких присвячена поширенню цілком – від першої до останньої літери – вигаданих повідомлень. Вони іноді позиціонують себе як «іронічні», тобто мовби покладаються на здоровий глузд читача: що той – розумний – зуміє оцінити рівень гіперболізації. Але гостромислі англійці дивляться далі: крім того, що новинні хіти приносять прибуток, вони дають змогу стимулювати людські упередження. Коли людина зрештою збагне, що новина була «дотепним жартом», сам факт скоро забудеться, а от враження, яке вбудовується в систему поглядів, діятиме ще довго або й завжди. Тут спрацьовує неподоланний розрив між логічним та образним мисленням. Щось таке: навіть якщо ваш колега – найдобріша людина та щирий приятель, але він вам скидається на однокласника, що в дитячі роки скубав вас на перервах, ви до нього навряд чи зможете поставитися з цілком роззброєним товариським почуттям. Хіба, може, за допомогою засобів психологічної корекції.