Його вже назвали мамофантом, щось типу «слонамонта» або «мамослонта». Генетично модифікована тварюка матиме такі ознаки мамонта, як невеликі вуха, значний шар підшкірного жиру, довге кудлате хутро і морозостійка кров. Гени, відповідальні за ці ознаки, вживлено у слонову ДНК за допомогою потужного геномодифікуючого інструменту, повідомляє британська «Ґардіан». Але вчені сподіваються, що їм удасться збільшити кількість властиво мамонтових ознак. «Ми зараз зосереджені на оцінці впливу всіх цих змін і налагодженні ембріогенезу в лабораторних умовах», – говорить Джордж Чарч, керівник гарвардської наукової команди, яка розпочала роботу над відживленням мамонта два роки тому.

Чарч схиляється до вирощування немовлятка у штучній утробі, без залучення слонихи в якості гібридної матері, і мотивує цей план, так би мовити, етичними міркуваннями: експеримент із гібридною самкою поставив би під загрозу її репродуктивну спроможність. Але в разі зі штучною утробою «тварина буде позбавлення звичайної при народженні взаємодії з матір’ю», зазначає зі свого боку професор зоології Манчестерського університету Метью Кобб. До того ж, веде він далі, порушується ще одна етична проблема: адже мамонт був соціально значущою твариною, так само як нею є слон у сучасній Азії. До чого призведе народження слоно-мамонтового гібрида? Як його вітатимуть слони? Саме етичний, а не технічний бік справи залишається найбільшою проблемою, обговорюваною на наукових конференціях, адже наслідки таких радикальних успіхів у генній інженерії важко передбачити.

Мамонт, як вважається, зник близько чотирьох тисяч років тому – через кліматичні зміни, що призвели до критичного зменшення харчових ресурсів, а до цього додався антропогенний чинник – люди активно полювали на тварину, найближчим зі щасливіших лисих родичів якої є азійський (не африканський) слон.

Проект став реалістичним завдяки революційним генно-інженерним технологіям, які дозволяють вибір і вживлення ДНК зі зразків, тисячі років тому заморожених у північносибірську кригу. Цю операцію в довколанауковому дискурсі порівнюють із відомою всім комп’ютерною маніпуляцією «кат енд пейст», – такою простою й точною вона стала в останні п’ять років.

Чарч аргументує доцільність проекту двома перспективами: по-перше, «мамослонт» створює альтернативне майбутнє для загроженого азійського слона, а по-друге, відродження легендарної тварини сприятиме боротьбі з глобальним потеплінням, запобігаючи таненню тундрової вічної мерзлоти та накопиченню «парникових» газів в атмосфері. Яким чином? Кількатонне тіло кожним кроком пробиває сніговий покрив наскрізь і цим сприяє проникненню холодного повітря до поверхні ґрунту.

Такі фантастичні проекти спонукають фантазувати далі. В рамках популярної нині альтернативної історії дозвольмо собі уявити, що антропогенний чинник вплинув не тільки на мамонтів, і не людина пішла від мавпи, як вважається, а навпаки, мавпа – від людини, або ж виникла внаслідок експериментів доісторичних науковців. На те є кілька попередніх аргументів. Один із них полягає в тому, що відома німецька візіонерка ХІХ століття Анна Катарина Еммеріх у своїх видіннях не бачила мавп серед райських тварин. Інший кілька днів тому підказала «BBC», повідомивши, що згідно з останніми дослідженнями зоологів університету в Берклі, Каліфонія, США, істоти, які вважаються нашими найближчими предками, активно вживали алкоголь. Виникає питання: хто кого навчив? Каліфорнійські науковці гадають, – якщо сформулювати спрощено, – що з п’яної мавпи еволюціонувала людина. Але ж банальний життєвий досвід, здобутий під наливайками, свідчить, що все мусить бути навпаки.

А наостанок згадаймо старий анекдот: індійський слон – найавтентичніший, зате російський – найбільший. Зрештою, як і російські мікросхеми. Сміх сміхом, але якщо американцям вдасться відживити мамонта і того оселять не тільки на Алясці, але й у Сибіру, анекдот стане дійсністю, а дійсність – анекдотом.