Топ-сюжетом зовнішньої політики України на цьому тижні стали публічні слухання у Міжнародному суді ООН за позовом України до Росії. Звернутися з подібним позовом двічі (у 2008 та в 2011 роках) намагалася Грузія. Спроби виявилися невдалими. Позов України, поданий 16 січня 2017-го, суд прийняв до розгляду. Але чи буде це успіхом для нашої країни?

Основний позов

У понеділок, 6 березня, Міжнародний суд ООН у Гаазі почав публічні слухання за позовом України у зв’язку з порушенням Російською Федерацією двох міжнародних конвенцій («Про ліквідацію всіх форм расової дискримінації» та «Про боротьбу з фінансуванням тероризму»). Розгляд позову по суті, якщо суд прийме його до провадження, може розтягнутися на кілька років.

В основній частині позову Україна вимагає зобов’язати Росію:

— відмовитися від будь-якої підтримки збройних груп терористів, що діють на території України;

— вивезти все озброєння, надане терористам;

— приступити до кримінального переслідування осіб (у тому числі російського керівництва), причетних до фінансування терористів, що діють на території України;

— компенсувати збитки, завдані терористичними актами, в тому числі катастрофою авіалайнера МН17, збитого російським ЗРК «Бук-М1»;

— гарантувати захист всіх етнічних груп в окупованому Криму, припинити репресії і роз-

слідувати злочини проти кримських татар;

— скасувати заборону на діяльність Меджлісу кримськотатарського народу і відновити роботу українських і татарських ЗМІ у Криму.

Тимчасові заходи

Існує також процедура застосування тимчасових обмежувальних заходів, які в період судового розгляду здатні захистити цивільне населення України. Рішення про застосування таких заходів Міжнародний суд ООН здатний прийняти впродовж одного або двох місяців. Серед цих заходів у рамках конвенції «Про боротьбу з фінансуванням тероризму»:

— вимога до Росії утримуватися від дій, здатних ускладнити хід справи, затягнути час розгляду позову або перешкоджати ухваленню рішень за цим позовом;

— Росія повинна здійснювати належний контроль на своєму кордоні, запобігаючи постачанню зброї терористам та не допускаючи подальшого їх фінансування;

— Росія зобов’язана заборонити і запобігати переказуванню грошей, постачанню військового спорядження і боєприпасів, які можуть бути використані терористичними угрупованнями в Україні;

— Росія повинна зробити все від неї залежне, щоб угрупування, які раніше отримали з РФ грошові кошти, зброю, боєприпаси, спорядження і транспортні засоби, припинили терористичну діяльність проти мирного населення України.

У рамках тимчасових заходів, пов’язаних з конвенцією «Про запобігання всіх форм расової дискримінації», Україна вимагає зобов’язати Росію:

— утримуватися від проявів расової дискримінації на українській території, яка перебуває під її контролем;

— припинити репресії у полі-тичній та культурній сферах проти кримських татар та української громади, призупинити дію указу про заборону Меджлісу кримськотатарського народу на час розгляду позову в суді;

— розслідувати зникнення і вбивства кримських татар, зробити все можливе, щоб зупинити ці розправи.

Тероризм як форма «самоорганізації»

Судові засідання Міжнародного суду ООН проходять безпосередньо після трагічних подій в Авдіївці, коли через артилерійські обстріли терористів тисячі мирних громадян опинилися без світла, опалення та води на двадцятиградусному морозі. Судові засідання проходять у той час, коли Росія вживає заходів, спрямованих на відторгнення від України частини Донбасу. Ро-сійська Федерація визнає документи, видані терористами в «народних республіках». Росія підтримує експропріацію бандитами українських підприємств Донбасу, а ватажки терористів оголошують про входження своїх «держав» у рублеву зону.

Поняття «анексія» та «окупація» при описі дій Росії в Криму і на Донбасі міцно увійшли в офіційні документи міжнародних організацій, а економічні санкції, накладені на Росію провідними державами світу, діють уже майже три роки. Але юридично Україна не перебуває в стані війни з Росією, а окупованих територій в юридичному сенсі нема.

Це створює привід для правової еквілібристики, яку залюбки використовують окупанти. В тому числі — на Міжнародному суді в Гаазі. Анексію Криму вони пояснюють «самоорганізацією народу», який нібито захищав себе від державного перевороту і націоналістів, що перемогли у Києві. Таким же «захистом» вони пояснюють захоплення терористами державних установ України в Донецьку і Луганську та всі події на частині Донбасу впродовж останніх трьох років.

Брехня і зброя

Появу в руках бандитів маси стрілецької зброї, систем залпового вогню і численних танків російська делегація в Гаазі пояснює тим, що все це добро залишилося в спадок від СРСР. Терористи нібито знайшли його у вугільних шахтах або захопили як трофеї в української армії, що відступала. Звідки в шахтах або в українській армії новітні танки, що стоять на озброєнні ЗС Росії, чи боєприпаси з ро-сійським маркуванням, яким чином російська зброя або російські боєприпаси потрапляють на територію України й опиняються в розпорядженні бандформувань — на такі запитання представники Росії в Міжнародному суді ООН відповідати відмовилися.

Залишилися без відповіді й документальні свідчення, надані українською делегацією, про репресії проти кримських татар у Криму, коли десятки людей зникають, а потім частину з них знаходять убитими, коли активістів заарештовують за сфабрикованими справами, в їхніх домівках проводять обшуки, а майно розграбовують.

Незважаючи на наявність незаперечних свідчень про переслідування кримських татар, закриття їх громадських органі-зацій та засобів масової інформації, російська делегація в Гаазі наполягала на тому, що ситуація з правами людини на півострові нормальна, а етнічні громади, татарські й українські, в культурному та політичному сенсах ніхто не утискує.

Шкода, що процедура попередніх слухань у Міжнародному суді ООН не передбачає надання свідчень під присягою. Захисникам російських окупантів довелося б тоді відповідати перед Богом.