Як випливає з ухвали, суд задовольнив клопотання представника Ostchem Holding Limited про надання дозволу на примусове стягнення заборгованості з ВАТ «Одеський припортовий завод». Якщо постанова набере чинності, то ОПЗ повинен буде виплатити компанії Дмитра Фірташа 5 млрд 240 млн грн основного боргу та 1 млрд 572 млн грн пені.

Пізніше, 13 березня, ОПЗ звернувся до Апеляційного суду Одеської області з апеляційною скаргою на рішення Южного міського суду про стягнення боргу перед компанією Ostchem, до якої приєднався і Фонд держмайна України. При цьому у ФДМУ заявили, що не згодні з відмовою Южного міського суду залучити фонд як третю особу у судовому процесі.

Водночас на заводі вважають, що виконання цієї ухвали Южного міського суду призведе до зупинки ОПЗ, оскільки виплата такої суми для нього непосильна і знищить містоутворююче підприємство.

Нагадаємо, що відповідне рішення Стокгольмського суду було прийняте 11 жовтня 2016 року. За даними ЗМІ, фірма Ostchem з 2012-го була єдиним постачальником газу на завод, а інші компанії Фірташа (з березня 2013-го) були монопольними покупцями продукції ОПЗ. Борг утворився за контрактом з Ostchem на поставку газу від 20 січня 2013 року. Він сформувався у вересні-грудні того ж таки 2013-го. Саме в цей період російський «Газпром» знизив ціну газу

для Ostchem із $430 до $265 за тисячу кубометрів. Але для ОПЗ компанія продовжувала продавати газ по $430. Пільговий газ закачувався структурами Фірташа у підземні сховища.

Слід зазначити, що 22 грудня минулого року ця ж суддя, Земфіра Барановська, відхилила аналогічне клопотання представника Ostchem Holding Limited про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України часткового арбітражного рішення №1 Арбітражного інституту Торгової палати Стокгольма від 25 липня 2016-го у цій самій справі. Причиною тоді стала відсутність підпису перекладача на перекладі рішення Стокгольмського суду...

Суддя під слідством

Цікаво, що суддя, яка винесла таку неоднозначну ухвалу, досить відома особа.

Так, у вересні 2011 року Вища кваліфікаційна комісія суддів відкрила дисциплінарне провадження щодо судді Южного міськсуду Одеської області Зем-фіри Ільїмдарівни Асанової (її чоловік — Вадим Барановський).

Менш ніж через чотири роки, ЗО квітня 2015-го, співробітники СБУ затримали її під час отримання хабара. За версією правоохоронців, затримана за посередництва судді Суворовського райсуду Одеси Андрія Лупенка начебто вимагала та отримала від позивача неправомірну винагороду в розмірі $5 тиссяч...

Слідство тривало цілий рік, і тільки в червні 2016-го цю справу було передано на розгляд до Бе-

резанського райсуду Миколаївської області. Однак уже у серпні цей суд повернув обвинувальний акт щодо Асанової та Лупенка прокурору. Зокрема, суд встановив, що «формулювання обвинувачення суперечить викладеним в обвинувальному акті змісту підозри та фактичним обставинам злочину; стороною обвинувачення посилання на скоєння обвинуваченими кримінального злочину викладені як твердження, що порушує принцип презумпції невинуватості; обвинувальний акт не прошитий, не пронумерований і не скріплений гербовою печаткою прокуратури Одеської області, а тому він не відповідає п. 18.2.4 Інструкції з діловодства в органах прокуратури України».

Подальша доля кримінального провадження стосовно судді залишається невирішеною, однак вона продовжує працювати і виносити рішення щодо різних, у тому числі резонансних, справ. Наприклад, у вересні 2015-го вона призначила порівняно невелику заставу колишньому «айдарівцю», який збив на пішохідному переході в Южному 12-річну дитину. Тоді рідні потерпілого неодноразово звертали увагу слідства і ЗМІ на те, що сама суддя перебуває під слідством.

До речі, чоловік судді Вадим Барановський, судячи з її декларації за 2015 рік, працює на підприємстві «Еквіст-СІМ», яке проходить у так званій справі Кур-ченка про вивезення нафти за кордон через Ренійський морський торговельний порт.

Надія на прибуток

Незважаючи на величезну кількість проблем, 6 березня на Одеському припортовому заводі після простою почалося виробництво товарного карбаміду та аміаку. Партнером виступила київська компанія «ЕРУ Трейдинг». У ФДМУ спо-

діваються, що наступного місяця у заводу буде прибуток.

Як пояснили у Фонді держмайна, перед запуском заводу ФДМУ зібрав 15 пропозицій, з яких одна стосувалася постачання газу, дев’ять — роботи з давальницькою сировиною, п’ять — оренди підприємства. Найкращою було визнано пропозицію ERU Group з роботи із давальницькою сировиною.

У відомстві зазначають, що угоду переглядатимуть щомісяця. Якщо ж надійдуть вигідніші пропозиції, то контракти укладуть з іншими компаніями.

Нині на ОПЗ працюють три з чотирьох основних цехів. Очікується, що за результатами роботи в березні-квітні 2017-го ОПЗ вийде в прибуток.

Завод під ударом

Втім, низка впливових бізнесменів не полишає спроб якомога сильніше здешевити вартість акцій ОПЗ, а то й зовсім довести його до банкрутства. Весь минулий рік навколо підприємства не вщухали «приватизаційні пристрасті», однак спроби продати завод на аукціоні провалилися.

Зазначимо, що «стокгольмський борг» — не єдина проблема підприємства. По-перше, це загальна ситуація на ринку мінеральних добрив, яка, за оцінками експертів, є найгіршою за останніх 15 років. «Подібні до ОПЗ заводи вже зупинені в Китаї та Австралії, зупинила один із заводів і Уага», — повідомляв восени минулого року глава Фонду держмайна Ігор Білоус.

Окрім 250-мільйонного боргу перед фірмою Фірташа, є й інші борги перед постачальниками газу. Це ще $32 млн боргу перед банками і трейдерами за газ. А ще станом на кінець 2016-го борг ОПЗ перед НАК «Нафто-газ України» становив близько 1,5 млрд грн.

Ні для кого не секрет, що найбільше державне підприємство насправді є таким тільки де-юре і вже багато років фактично контролюється олігархічними групами.

На сьогодні ОПЗ — єдине державне підприємство хімічної промисловості. Свого часу Дмитро Фірташ уже приватизував чотири хімічних заводи. З них нині працює лише один — у Рівному. Черкаський «Азот» працює на половину потужності, Горлівський завод перебуває на непідконт-рольній території, а Сєвєродонецький — узагалі стоїть. За інформацією ЗМІ, саме він і збирався викупити ОПЗ, продаючи йому газ за невигідною ціною і викуповуючи потім його ж продукцію. Втім, ситуація змінилася після подій 2014 року і боротьбу за ОПЗ активізувала група «Приват» Ігоря Коломойського.

Боротьба цих груп фактично і призвела до того, що завод досі не приватизовано. Так, ФДМ не зміг продати Одеський припортовий 18 липня, оскільки жодна компанія не подала заявку для участі у конкурсі зі стартовою ціною 13,175 млрд грн. Прислухавшись до рекомендацій зарубіжних кредиторів, зокрема МВФ та ЄБРР, уряд України знизив стартову ціну ОПЗ в 2,5 раза —до 5,16 млрд грн. — і продовжив термін його приватизації. Однак і другий конкурс не відбувся через відсутність заявок компаній, які раніше виявляли інтерес до купівлі підприємства.

Подальша доля заводу залишається досить туманною, оскільки він є бажаним придбанням для великих бізнес-груп, які, втім, не збираються платити за нього адекватну ціну.