Едуард Аркадійович Чечельницький — це дух натхнення і втілення: десятки років він, директор університетського центру культури та дозвілля, чи просто студклубу, що на Французькому бульварі, 24/26, відкриває та надихає нові й нові покоління молодих талантів.

Коли говориш про Едуарда Аркадійовича, який цими днями відзначив подвійний ювілей — 80-ліття від дня народження і 55-річчя роботи в альма-матер, важко втриматися, щоб не перейти на патетику, бо він — ціла епоха в житті університету, його колективу. Це людина надзвичайної порядності та чесності, тому й тягнуться всі до нього: чи просто погомоніти про новини у виші, в місті, в країні, чи дізнатися про ближчі й дальші плани студклубу, бо він був і залишається генератором ідей позааудиторної роботи студентської молоді. І, як зауважив один із випускників університету, розгледівши у ньому, можливо, головну й унікальну рису: «Едуард Аркадійович одержує кайф, допомагаючи іншим».

У Центрі культури й дозвілля ОНУ, де Едуард Аркадійович працює й нині, — міні-музей одеського Клубу веселих і кмітливих: на полицях розкладені численні нагороди, поруч розвішані афіші. Але найцікавіші — раритетні світлини, які, мов особливо важливі документи, зберігаються під секретним кодом у сейфі. «Ви знаєте, таких ні в кого нема. Це моя гордість. Будуть фінанси та дозвіл, обов’язково створю справжній музей КВК», — серйозно заявляє директор студклубу (впевнена, і майбутнього музею).

Едуард Аркадійович згадує, що КВК попервах був зовсім безкорисним: «Коли ми їхали до Москви, нам давали 50 ко-пійок на день. А коли мені вдалося «викрутити» 2 карбованці 50 копійок, то було велике щастя. Зараз же навколо КВК крутяться величезні гроші й одного таланту молодій команді замало, щоб пробитися до фіналу».

У спецвипуску газети «Одеський університет» за березень 2012 року «Подвійна ювілейна», присвяченому 75-літтю Е.А. Чечельницького, вміщені цікаві, пізнавальні статті: «Let it be, Аркадійовичу!», «75 + 50 = життя», «Жива людина», «Унікум», «Аркадійович», «КВК круто змінив мою долю», «Сива молодість» та величезна кількість світлин ювіляра, як дитячих, так і сучасних. Прочитайте ці статті (як і нові), й ви зрозумієте, що любов, повага до людини — колеги, друга, керівника, наставника — визначається ставленням не тільки до його чеснот, а й до його... недоліків. У цьому сенсі Едуард Аркадійович — абсолютний чемпіон світу з маленьких слабкостей: хіба хтось уміє так коректно «стежити за рухом номерів у концертних програмах», так гордо й одночасно вибивати степ, так артистично, але по-домашньому затишно готувати вишукані коктейлі різного ступеня «йоржистості»?..

«У нього завжди — гора справ. Для всіх. І водночас — море часу. Для тебе, тебе особисто. Від нього завжди можна погрітися… Що за ядерний реактор є у цьому не ЧАЕС, а ЧЕАС?! (Від довгого розташування поруч ці слова спеклися і їх можна писати разом: ЧечельницькийЕдуард АркадійовичСтудклуб)… Є крилатий вислів «сива давнина». Це про нього, але лише наполовину. Тому що Аркадійович, який був замолоду яскраво-рудим, змінив колір волосся на сивий, а це — «сива молодість». Це рядки з однойменної статті Олега Кудріна, під якими міг би підписатися, гадаю, кожен, хто знає нашого героя.

Народився Едуард Аркадійович у нашій Одесі 24 березня 1937 року в сім’ї перукарів. Мати — Клара Наумівна, або ж просто Клара, як її називали знайомі. Батько — Абрам Аронович. Едуард був передостаннім із шести дітей у сім’ї. Про маму залишилися найтепліші спогади: це була жінка з великим серцем. Коли під час війни місто почали бомбардувати, всі, хто її знав, казали: «Іду до Клари, у неї безпечно».

З дитинства умів тонко відчувати навколишню красу, завжди хотів передавати своє сприйняття поетичного слова, музичного звука, танцювального руху іншим. У школі вчився легко і з задоволенням. На нього рівнялися, з ним було цікаво й на-дійно. Едуард був окрасою кожного святкового концерту, на його виступи чекали. Він же, оригінальний і неповторний, дуже відповідально готувався до зустрічі з глядачами, дослухався до критики друзів...

Є місця, які ми згадуємо впродовж усього життя. Передусім — той край, де народилися, де пройшли дні, сповнені пристрасті та наснаги, де відчули свою єдність із землею та небом. І де б не мандрував Едуард Аркадійович, завжди повертався до рідної Одеси, бо все найкраще — віра, надія, спогади, кохання, творчість, усе, що складає його внутрішнє єство, — пов’язане з Чорним морем, яке він обожнює, із золотом сонячних променів в улюбленій Лузанівці, з обрисами хрестів, куполів та веж історичного центру, з рідним Пересипом, Міським садом... Тут усе своє: радість і печаль, посмішки і смуток...

Після закінчення середньої школи №17 (у 1956-у), спеціально «завалив» іспит в Одеському політехнічному інституті заради хореографії. Закінчив ПТУ №1, працював на заводі, звідки мобілізували на строкову службу, яку проходив на Крайній Півночі, після повернення — вихователем у тому ж ПТУ. У 1962 році, з другого разу, був зарахований на філологічний факультет ОДУ й одразу ж став директором студклубу...

Е.А. Чечельницький знана й шанована людина. Заслужений працівник культури України. Відмінник освіти. Має відзнаку міського голови. Втім, як сам каже, може «обліпити грамотами й нагородами всю стіну». Але для нього більше важить не це, а визнання колег. Якось, згадує, стояв біля входу в театр «Міленіум», що у США, і до нього почали підходити люди й вітатися. Оце і є найбільшою нагородою. А ще, безперечно, — його учні (діти, студенти, просто талановиті молоді люди), яких він не лише навчає-підтримує, а й старається зробити з них справжніх майстрів, чиї імена стали б відомими у світі. І таких талантів серед вихованців Е.А. Чечельницького — десятки.

Едуард Аркадійович і нині, у свої вісімдесят, може показати такий клас степу, який більшість бачила хіба що в кінофільмі «Зимовий вечір у Гаграх».Здоров’я вам, добра, талановита і мудра людино! Нехай ваш дух натхнення і втілення запалює нові й нові творчі серця!

Любов ІСАЄНКО.

Від редакції. Про жінку, красиву духовно і фізично, мудру й успішну, а відтак щасливу, кажуть, що вона «скупана в любистку». Саме такою є наш постійний автор, кандидат філологічних наук, доцент, берегиня філфаку Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова Любов Миколаївна Ісаєнко — Любисток, скупаний у Десні.

Усе зроблене нею заслуговує на увагу й пошану. Наголосимо на двох її книгах — «Пам’яті слова» (2004) та «Світле джерело» (2015). Це своєрідна дилогія про вчених філологічного факультету ОНУ та його випускників: науковців, письменників, журналістів, учителів. Обидві книги миттєво «розійшлися», здобувши схвальні оцінки читачів і чимало відзнак. Нині автор працює над третьою частиною спогадів.

Цими днями Любов Миколаївна відзначила свій день народження. Вітаючи її зі славним ювілеєм, зичимо доброго здоров’я і сил на сторожі рідного Слова, Пам’яті, Світлих джерел. Ревно чекатимемо з’яви третього тому. Хай продовжується розповідь про Неспокій. Хай не буде їй кінця!

Ода Любові

Весна — твій час.

Яскраво світить сонце,

І вітер свіжий, чисті небеса.

Тобі на долі виписане слово

«Любов» —

То ж справжні чудеса!

Бо кожен день підтверджуєш

це право —

Любити рідних, людство і життя,

Наснагу дарувати щиро, знамо,

Розпалюючи ватру майбуття.

Тобі й донині рідне слово —

Мета і стяг, ріка надій,

Присвята фаху (наша мова) —

Щоденний зважувач подій.

Ти завжди там, де треба поміч,

Де молодь в пошуках себе,

Бо здатна засвітити ночі,

Щоб кожен бачив, як іде.

Люби ж і дій, зривай полуду

З очей незрячих і тьмяних!

Ти — сяйво дня,

донька народу,

Десняна мавка наших днів!

Людмила ЧУВАЛЕНКО-КУТИКОВА, журналіст, однокласниця.