У розпалі 79-й концертний сезон Національного одеського філармонійного оркестру (НОФО). Наприкінці квітня шанувальники високого мистецтва могли послухати програму, в основі якої твори Равеля, Сібеліуса, Сильвестрова. За диригентським пультом — маестро Хобарт Ерл, соліст — піаніст Антоній Баришевський (на знімку).

Одного з провідних артистів Національної філармонії одеситам представляти не потрібно. Його виступи — це завжди пам’ятний момент у бурхливому культурному житті нашого міста. Гра Антонія — віртуозна, енергетична й натхненна. Імпресіонізм, джаз — стилі, де такі важливі нюанс, іскриста рухливість пальців, — його стихія. (Зазначимо, що в своєму репертуарі виконавець не обмежується лише стилістикою однієї епохи). Якщо шукати відповідне образне визначення гри Баришевського, то я б сказав, що це відкрите друге дихання.

Про свої заключні учнівські роки навчання в одному з інтерв’ю Антоній згадував: «Моя третя вчителька Рита Донська славилася суворістю й високими вимогами до учнів. Уроки були надзвичайно інтенсивними, вона не дозволяла учневі досягати лише проміжних результатів, потрібно було все доводити до кінця з абсолютною самовіддачею. Для мене це було добре, а для когось — занадто… Ідеальний наставник уміє навчити тебе обходитися без нього. Він дає свободу для самовираження, але при цьому спрямовує тебе, допомагає йти власним шляхом…»

Концерт № 1 для фортепіано з оркестром (1931) Равеля — це своєрідна медитація, твір, який справляє враження написаного на одному подиху (в цей час автор паралельно писав інший концерт). Це період найвищого розквіту творчості французького композитора-імпресіоніста. Здається, цю річ (за формою вона наближається до концертино) можна слухати до безкінечності. «Велика музика, я в цьому впевнений, завжди йде від серця, — полемізував з модерністами композитор. — Музика, створена лише шляхом застосування техніки, не варта паперу…».

Традиціоналізм Равеля яскраво проявився у його більш ранній патріотичній сюїті «Гробниця Куперена» (1917) — циклі фортепіанних п’єс — як реакції на події Першої світової війни. Ім’я видатного композитора XVII ст. Шарля Куперена знаменувало звернення Равеля до класичних форм періоду «золотої доби» французького мистецтва. У сюїті виражені спогади про загиблих друзів. У змістовному сенсі вони означені стриманою скорботністю, світлою печаллю.

Твори Равеля програмні, витончені: це звукова гармонізована стихія, подібна до стихії природи, яка розвивається за своїми законами. В інструментальному плані вони дають широкий вихід для клавірних, духових інструментів, зокрема для гобоїв, валторн і флейт (концертмейстери Уляна Макеєва, Валентин Апостол, Василь Барило). Місцями красиво вплетені переливи арфи (Ольга Яковлева). Роль ударних зведена до мінімуму.

Характеризуючи концерні програми НОФО в цілому, маємо визнати, що вони цілісні, логічно вибудувані, враховують індивідуальні переваги солістів.

У другому відділенні були виконані Симфонія № 6 фінського композитора Яна Сібеліуса, написана під впливом імпресіоністів, та сумно-щемлива «Елегія» сучасного українського композитора-модерніста Валентина Сильвестрова (учня Бориса Лятошинського). Принагідно зазначимо, що виконання симфонії Сібеліуса вимагає іншого розсаджування інструменталістів, коли другі скрипки розташовані до слухача справа, альти ж займають місце других скрипок. Гранично злагоджена гра оркестру залишає надзвичайно приємне враження.