Вони сиділи поряд — голова районної державної адміністрації Вадим Козачок, голова районної ради Геннадій Гладенький, сільський голова Івашкового Петро Погорілий — і слухали заслужені приємні слова промовців на їхню адресу.

Не впевнений, що вони вповні усвідомлювали значущість створеного ними проекту, та переконаються у цьому з часом, після відгуків на телебаченні і радіо, у пресі, публікаціях науковців.

Другий рік поспіль у Кодимському районі відбувається етнофестиваль. Переконаний, це перший в Україні етнографічний проект такого змісту. І не лише тому, що село Івашків, в якому проводяться ці дійства, приймає тисячі учасників і гостей, а насамперед — завдяки змістовому наповненню. В різних регіонах нашої країни організовується чимало по-дібних заходів, але Кодимський етнофест відрізняється від інших. Якщо спробувати відповісти на запитання, а що ми очікуємо від народознавчих заходів, то відповідь, прямо чи опосередковано, стосуватиметься передусім таких ключових питань, як вивчення, збереження, популяризація звичаєво-обрядової культури, бо вона є однією із засадничих цінностей, завдяки якій ми існуємо як українці. Вона потрібна нам для укріплення національної ідентичності після століть нав’язаного ззовні процесу мовної і культурної асиміляції.

Не слід забувати, що україн-ська народна культура — варіативна і традиційна культура південно-східного Поділля, до складу якого входить і Кодимщина, — один з таких етнокультурних варіантів. Відтак важливо, щоб народознавча просвітницька практика базувалася не на узагальнених компілятивних сценаріях, а на зрозумілій українцям обрядовості регіону, в якому вони проживають. Кодимський етнофестиваль саме такий — і в цьому його цінність. Тому він унікальний і перший такого роду на українській народознавчій царині.

На підтвердження цієї тези наведу лише один аргумент. Той, хто знає Кодимщину багато років, погодиться з тим, що тут сталася, бодай районного масштабу, але своєрідна культурна революція. Громада прокинулася. Громада ніби чекала сигналу, заклику до дій. І коли ідея проекту з’явилася у керівництва району, вона була підтримана широким загалом. Ми спостерігаємо емоційно-інформаційний вибух. Мешканці сіл демонстрували забуті та маловідомі, чи й невідомі навіть науковцям, зразки обрядовості, фольклору, артефакти побуту, ремесел і промислів. Такої кількості автентичного одягу Кодимщина ніколи не бачила. Місце проведення фестивалю перетворилося на своєрідну масштабну музейну експозицію одягу кінця ХІХ — першої половини ХХ ст. Сотні зразків чоловічого і жіночого вбрання відобразили багатство традиційного шитва з розмаїттям орнаментики. Впродовж двох днів тради-ційна культура Кодимщини стала об’єктом прискіпливої уваги ЗМІ, фотохудожників, митців.

Особливої поваги — а це ще одна особливість етнофестивалю — заслуговують учасники старшого покоління. Без них Кодимський етнофест не відрізнявся б від подібних в Україні. І якби йшлося про створення логотипу фестивалю, то в його основі слід розмістити ідеограму, яка символізувала б єднання трьох поколінь — тих, кому за 70 років, кому від 40, і кому від 13—15 років, адже у більшості обрядів, які ми спостерігали, представники кожного із поколінь брали участь. А це запорука збереження і розвитку успадкованого нами матеріального, духовного надбання.

Як і кожний серйозний захід, фестиваль актуалізує низку проблем. Одна з них — кадрова. Не секрет, що у нас бракує фахівців з організації не розважальних свят на етнографічному ґрунті, а культурознавчих, спрямованих на пізнання культури народу своєї країни, свого району, села, не забуваючи і про розважальну компоненту. Окремий досвід накопичується. Минулого року в рамках фестивалю за активної участі польських колег проведено міжнародну конференцію. Проводяться різноманітні майстер-класи, але для гостей, а не, скажімо, працівників сільських клубів, районних будинків культури. Напрошується необхідність узагальнень з виходом на методичні рекомендації, проведення коротких практичних семінарів з експрес-аналізом подій, що відбуваються.

Поява таких пропозицій — природне явище. Вони виникають у результаті проведеної роботи, забезпечують рух до збагачення і розвитку нашої культури.