Усяка школа славна не числом, а славою своїх учнів.

Микола ПИРОГОВ.

Оптимізація навчальних закладів — одне з актуальних питань сьогодення. Опорні школи з високою матеріально-технічною базою, оснащені школи-філії, гарні дороги, шкільні автобуси — все це звучить казково красиво. Та насправді все інакше.

Ось і закінчився 2016/2017 навчальний рік у Маразліївській об’єднаній територіальній громаді. З полегшенням зітхнули учні, батьки і вчителі. Бо рік той видався занадто напруженим. Такого безладу у тутешніх селах ще не було.

Ліквідація шкіл у громаді — Долинівської (86 учнів), Маразліївської (130), Великомар’янівської (70) та Олексіївської (210 учнів), точніше, закриття 5—9-х, 10—11-х класів, принесла багато проблем. Так, саме ліквідація, а не реорганізація, як писали у листах-відповідях багато чиновників. Закриття відбулося всупереч протестам жителів громади, всупереч закону, брехливим і цинічним методом. Хоча на газетних шпальтах запевняли, що «люди самі вирішуватимуть, чи ремонтувати їм свої школи, а чи придбати автобуси і возити дітей до освітнього округу».

Дітей з ліквідованих шкіл відправили в експериментальний опорний Широківський заклад (130 учнів), що на околиці громади. При цьому безпідставно заявляли, що їхні рідні школи неекономні, що вчителі дають там неякісну освіту тощо. Тож і залишилися у громаді безробітними 23 педагогічних і стільки ж технічних працівників, а діти — без рідних шкіл.

Та чи стала якіснішою освіта учнів за рік навчання в опорному закладі? Які зміни відбулися у житті дітей?

Щоденна картина була ось якою. Підйом о 6-й ранку, 40—50 хвилин трясіння в габаритному нешкільному автобусі «Неоплан» розбитими дорогами по 15 кілометрів — і це лише в один бік. Різна кількість уроків у 5—9-х класах. Повернення додому зморених і голодних учнів о 16-й—17-й годині. Вечеря. Домашні завдання (якщо, звісно, вистачить сил). Вільного часу взагалі нема.

Закінчився рік навчання в опорному Широківському закладі. Учні, марнуючи час на доїзди, так і не відвідали жодного гуртка, не брали участі в позакласних заходах. Чи встигли діти поснідати, як почуваються після поїздки, чи обідали (бо не всі батьки спроможні оплатити харчування) — ці питання чомусь нікого не цікавили. Тож не дивно, що деякі школярі навіть втрачали свідомість. А великий педагог Василь Сухомлинський колись слушно наголошував: «Вчитель повинен знати, що відбувається в душі кожної дитини, з чим вона прийшла до школи — щоб не допустити жодного болючого дотику до вразливого дитячого серця».

Якщо ж підрахувати кількість часу, який учні пропустили через негоду та поломки автобусів, то вийде, що близько 15 днів вони взагалі не вчилися, а більше 30 разів пропускали перший, другий та останні уроки.

Автобуси, на яких їздили школярі, — то взагалі окрема сторінка цієї історії. Дуже часто вони ламалися, бо ж дороги нікудишні (хоча з інтернету дізнаємося, що на їх ремонт уже витрачено 5 мільйонів 832,4 тисячі гривень). Не раз батькам доводилося забирати дітей власним транспортом. Але голова громади О.О. Чумак і досі всіх запевняє, що «учнів возять комфортабельні автобуси».

Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти, слушно зауважив, що опорна школа повинна бути в центрі громади, з гарними дорогами для доїзду шкільних автобусів, а «довезення учнів в українських умовах — це знущання над фізичним і психічним здоров’ям дитини».

На сторінках Фейсбуку повідомлялося, що на Широківський опорний заклад виділено 5 мільйонів. Постає питання: для чого тоді збирають кошти з батьків на ремонт школи та класу, на харчування? Чому опорна школа зовсім не була підготовлена до початку року (у вересні бракувало парт, книг, комп’ютерів, а під час навчального процесу проводилася заміна вікон)?

З початку навчального року батьки і вчителі подали позов до суду щодо незаконності ліквідації шкіл, адже в них навчалася достатня кількість учнів, вони не були малокомплектними, всі пройшли атестацію. У законі ж чітко зазначається, що опорні загальноосвітні навчальні заклади створюються шляхом об’єднання малокомплектних шкіл. Судові засідання тривають з вересня 2016-го, тобто майже рік. За цей час в учнів не покращилася якість знань, зате витрачено багато даремних сил і здоров’я.

Зате голова громади задоволений економією: у Великомар’я-нівському навчальному закладі, де вчаться початківці, зараз і медпункт, і кабінет старости, і сільська бібліотека. Але ж це пряме порушення санітарно-гігієнічних умов дітей. А початківців з Долинівської школи, де красиво й затишно, переводитимуть в аварійний дитсадок, який 20 років не працював! Про дозвіл санітарно-епідеміологічної служби, пожежників не чути.

Рік хаосу, безладу, беззаконня — так його називають багато жителів Маразліївської ОТГ. Та в пресі, на сторінках Фейсбуку невпинно продовжують вихваляти одну з «найкращих» громад в Одеській області, навіть ставлять її за приклад іншим, запрошують поділитися досвідом. А жителі громади дивуються: чим вихвалятися?! Яким досвідом ділитися?! Ліквідацією шкіл, закриттям ФАПів, клубів, бездоріжжям?! Якщо це найкраща громада, то що діється в інших?!

Невдалий експеримент старанно намагаються приховати. Сьогодні стоїть загроза існуванню початкових класів у селах Великомар’янівка, Долинівка, Маразліївка. Місцева влада, директор опорного закладу роблять для цього все можливе й неможливе. Районна ж влада не втручається. Але час — чесний чоловік, він згодом усе розставить на свої місця, рано чи пізно кожного змусить відповісти за свої вчинки і байдужість. От тільки прикро, що поки це станеться, страждатиме багато людей, а найбільше — діти.

Білгород-Дністровський район,

с. Долинівка.

Від редакції. Запрошуємо всіх, кого болить порушена тема, як і тих, хто має інший погляд на ситуацію в Маразліївській ОТГ, висловити свою точку зору на сторінках «ЧН».