У період штилю, міжсезоння, коли на внутрішньому і зовнішньому фронтах політика дії тимчасово завмирає, різко зростає ціна слова. Прикладів цьому багато, але виділимо два.

Знак «Стоп» на автобані

Перший приклад пов’язаний з виступами, які за часом розділяють чотири дні. Це промова Президента України Петра Порошенка, виголошена на параді на честь Дня незалежності 24 серпня, та зауваження очільника Єврокомісії Жан-Клода Юнкера, висловлені на щорічній конференції послів країн ЄС в Брюсселі 28 серпня. Підкреслюю, йдеться не про виступи цих лідерів в повному обсязі, а про невеликі фрагменти, окремі висловлювання, на перший погляд, випадково вирвані з контексту. Але тільки на перший погляд.

Президент України, нагадаю, свій виступ на параді почав з того, що в ряду позитивних подій, які «залишать слід у нашій історії і вплинуть на наше майбутнє», першим відзначив успішне завершення боротьби за ратифікацію Угоди про асоціацію з Європейським Союзом.

1 вересня, коли угода набуде чинності, сказав Петро Порошенко, «вона стає для нас дорожньою картою реформ. А дорога у нас одна — широкий євроатлантичний автобан, що веде до членства в Європейському Союзі та НАТО». Потім Президент України зосередився на темі боротьби з агресором, розірвання зв’язків з «імперією зла» та інших актуальних сюжетах. Але художній образ «автобану, який веде до членства» виявився таким сміливим, що закарбувався у пам’яті. Як виявилося, не тільки в пам’яті українців.

У країнах Старої Європи, наприклад, прагнення України до інтеграції в Євросоюз сприймають без жодного захоплення. А будь-яке згадування про перспективу членства України в ЄС — зі змішаними почуттями, де головний компонент — страх. Торішній референдум у Нідерландах, який надовго загальмував ратифікацію угоди, був зумовлений саме таким страхом.

Ігнорувати страхи, що мільйони українців ринуть у пошуках роботи в країни Євросоюзу, ігнорувати страхи, що Євросоюзу доведеться колись узяти на себе відповідальність за безпеку величезної країни, яка фактично перебуває в стані війни з Росією, не можна. Не можна забувати про страхи, що європейському бізнесу при цьому доведеться зазнавати збитків, а державам ЄС — збільшувати витрати на військові потреби. Це реальність.

На реальність страхів, власне, і прореагував голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер. Він приписав Петру Порошенку заяву, що Україна є членом ЄС і НАТО. Спростував це і додав від себе кілька уточнюючих різких фраз. На зразок того, що «Україна не є європейською країною в сенсі членства в ЄС» або «У світі зараз йде шістдесят воєн, але жодної у Європі, крім України, яка не в ЄС».

Зрозуміло, що Юнкера із задоволенням процитували недоброзичливці України, передусім російські політики і російські ЗМІ. Але ці цитати наступного дня зникли б з випусків новин, якби не втрутилася... українська дипломатія. Посол України в ЄС Микола Точицький з приводу слів Юнкера попросив у Єврокомісії пояснень і висловив офіційну стурбованість. А чого турбуватися? Від промови Порошенка шлях до ЄС і НАТО коротшим не стане, а від слів Юнкера «широкий автобан» не заросте травою.

Законопроект готовий,

але не узгоджений

Другим прикладом зростання ціни слова стала гра з проектом «реінтеграції» або «деокупації» Донбасу.

Нагадаю, що в середині липня, за кілька днів до закриття шостої сесії Верховної Ради, в українські засоби масової інформації потрапив текст законопроекту, розробленого у Раді національної безпеки й оборони України і нібито погодженого з Адміністрацією Президента та лідерами «великих» парламентських фракцій.

Лідери фракцій, втім, відразу заявили, що законопроекту в очі не бачили, а в АП порадили почекати до осені, коли Президент України внесе готовий документ у ВР. Проте дискусії навколо сирого тексту під назвою «Про особливості державної політики щодо відновлення державного суверенітету України над тимчасово окупованою територією Донецької і Луганської областей України» точилися півтора місяці і дійшли до моменту, коли з результатом праці політиків та юристів добре було ознайомити суспільство. Ну якщо не все суспільство, то хоча б його представників у Верховній Раді.

І що ж? За п’ять днів до відкриття сьомої сесії парламенту у більшості народних депутатів не з’явилося можливості ознайомитися з доопрацьованим текстом. А доводиться покладатися на короткі коментарі представника Президента в парламенті пані Луценко або слова секретаря РНБОУ пана Турчинова на радіо і ТБ. Основні тези їхніх повідомлень полягають у тому, що законопроект «Про особливості відновлення державного суверенітету...» готовий на дев’яносто дев’ять і дев’ять десятих відсотка, а десята частка відсотка узгоджується з ключовими страте-гічними союзниками України.

Те ж саме у виконанні глави держави і його оточення ми чули у липні та серпні. А суперечки навколо включення в законопроект формулювань про агресію Росії велися приблизно на тому ж рівні, стосувалися того, як відміна АТО та перехід до військової операції позначиться на відносинах зі Сполученими Штатами, з Євросоюзом. Як вплине на режим економічних санкцій та співробітництво України з Міжнародним валютним фондом. Як позначиться на перспективі судових позовів до Російської Федерації, з якими Україна звернулася у міжнародні суди.

На жаль, агресія Росії проти України, держави, з якою РФ уклала низку досі чинних двосторонніх договорів (де прописана територіальна цілісність і незмінність кордонів), має безпрецедентний характер. Ні США, ні Євросоюз, ні міжнародні суди або МВФ після Другої світової війни не стикалися з діями клятвопорушників, які відверто зневажають міжнародне право. Вони не можуть посилатися на звичні формулювання.

На ці формулювання, на жаль, не може посилатися й Україна. Тобто заміна в законопроекті «Про особливості...» поняття «війна» на поняття «самооборона» і посилання на 51-у статтю Статуту ООН (про що, як про юридичну новелу, повідомила в інтерв’ю на «5-у каналі» Ірина Луценко) великого значення не має. А ціна слова — в закінченні словесної метушні і в терміновому ухваленні законопроекту Верховною Радою.