Якщо книжка написана кимось, то вона обов’язково комусь потрібна. Одні читають філософські твори, інші віддають перевагу історичним романам, хтось любить воєнні романи, а хтось — так звані жіночі, дехто захоплюється фантастикою, а багато хто полюбляє детективи.

Сучасна література, названа снобами незугарним слівцем «сучукрліт», пропонує достатньо широкий вибір. «Скажіть мені, що ви читаєте, і я скажу, хто ви є» (без коментарів, а проте формула універсальна). Або, як мовить прислів’я, «на колір і смак товариш не всяк». А про смаки не дискутують, як знаємо. І якщо ви полюбляєте, скажімо, історичний детектив, то не варто чекати від спілкування з ним, сиріч з автором, історичної достовірності. Бо це лише своєрідна гра, змова — між автором та читачем. Негласна. «Я пропоную вам повірити, що я направду знаю, що відбувалося у Львові і як виглядало місто в середині ХVIII століття». Або ось: «Будь-яке мистецтво — це змова. Актор, який виходить на сцену, насправді домовляється зі своїм глядачем: мусите мені повірити, що куліси справжні, в руках у мене не картонний меч, а вбрання дійсно з того часу, а в обмін на вашу довіру я змушу вас пережити ці півтори години неординарно, не так, як ви прожили б їх, не прийшовши сюди». «Робота людини, яка вирішила писати про минуле, чимось подібна до спіритичного сеансу, ми викликаємо духів з минулого». «Відтворити минуле за збереженими деталями вдається десь відсотків на 70, а решта 30 — то ваша довіра». (Здається все-таки, що якраз навпаки). І люди вірять. А як перевірити, та й чи треба? Адже письменник протирав певне місце свого вбрання в архівах, вивчав, зіставляв, реконструював, зрештою. Та й хіба дуже важливо, як виглядала вулиця, скажімо, у Відні 200 років тому? Читача цікавить, передовсім, що відчували тодішні люди, про що розмовляли, як поводились у кав’ярнях чи рестораціях і що споживали. Як кохали і кохалися, зрештою…

Романи Богдана Коломійчука не припадають пилюкою на полицях книгарень. Йому не треба, як давньому комівояжерові, їздити по країні, пропонуючи свій товар. Є добра промоція, себто реклама, і читач є. Але він любить мандрувати, й можна не сумніватися, що автор бував у Відні, й у Кракові чи, скажімо, у Бродах на Львівщині, чи в інших містах, де жили чи бували його історичні персонажі, до того ж, у Львові таки й живе. А ще, буваючи в різних містах, обов’язково загляне… на старий цвинтар, адже в кожній епосі були таки свої імена. Любить старовинні замки, старі фортеці… Не обминув і нашу Аккерманську, завваживши, що порадів відновлювальним роботам, які побачив там. На Львівщині, сказав, де чимало таких давніх споруд, по-дібного не зустрічав.

«Я все життя йшов до літератури», — сказав 33-річний письменник під час зустрічі зі своїми читачами в бібліотеці ім. Михайла Грушевського (звідкіль і всі попередні цитати), презентуючи свої книжки: «Людвисар» (гран-прі «Коронації слова»-2013), «Таємниця Єви» — збірник авантюрних та детективних оповідань, «В’язниця душ», «Небо над Віднем», «Візит доктора Фройда» й найсвіжіший роман — «Король болю». Що в цих книжках правда, а що — вигадка і скільки там того й того, вирішувати читачам. Якщо, звісно, це питання зацікавить когось. Бо, як сказав колись відомий поет, «над вимислом сльозами обіллюсь».

Це, з дозволу сказати, відпочивальна література. Якщо ви хочете реально відпочити душею від усіх теперішніх клопотів та переживань, що обсідають сучасну людину зусібіч, від думок, де і як підзаробити, від неймовірних платіжок (ось де фантастична — без наукового додатку — література), від зомбоящика з одними й тими самими «базікаючими головами» і т.д., і т.п., вмостіться зручно на дивані — якщо випаде зайва хвилина — та й пориньте у стародавні й не дуже часи. Там, зрозуміло, багато вигадки, але якої ж гарної! Автор стверджує, що лишень на 70 відсотків, але він применшує можливості своєї буйної історично-детективної (дедуктивної?) фантазії.

Людина, котра вчилася на астронома й навіть три дні працювала у школі викладачем цієї дисципліни (й саме у ці дні небо — завважте — було всуціль закрите хмарами), людина, котра була актором дитячого театру (п’ятихвилинна роль Пажа у «Білосніжці»), котра захоплюється фехтуванням та конспірологією, полюбляє швендяти старими кладовищами незнайомих міст — навіть поночі з ліхтариком, яка вміє викликати духів минулого (хіба не синонім автора історично-детективних історій?), — такий письменник не може не зацікавити своїми книжками. Трохи схоже на рекламу, та вже даруйте…