Виставка, присвячена польсько-українській археологічній місії в Ольвії, відкрилася 15 липня у Філії Грецького фонду культури в Одесі, що у провулку Красному, 20.

В офіційній частині відкриття виставки взяли участь Надзвичайний та Повноважний посол Республіки Польща в Україні Ян Пєкло, генеральний консул РП в Одесі Даріуш Шевчик та директор Польського інституту у Києві Бартош Мусялович. Слова привітання офіційних осіб були короткими, бо, як слушно зауважив Ян Пєкло, «на цьому заході найцікавіше послухати фахівців».

Тож у центрі уваги були керівник польської археологічної місії, доктор наук Альфред Твардецький та його українська колега, докторка історичних наук Алла Буйських.

2008-го Національний музей Варшави розпочав проведення археологічних розкопок у Криму на території античного міста Тирітака (Керч), яке було засноване греками у VI ст. до н.е. Шість років активної праці принесли низку дуже цікавих знахідок та відкриттів, однак після анексії Криму Російською Федерацією у 2014-у археологічні дослідження були припинені на невизначений період. Після річної перерви у рамках змодифікованого проекту «Античні пам’ятки Чорного моря» музей відновив співпрацю з українськими колегами на новій локації, якою стала Ольвія — один з найважливіших античних майданчиків на узбережжі Чорного моря.

Торік Національний музей у Варшаві спільно з Інститутом археології Національної академії наук України провів уже другий сезон розкопок в Ольвії (про результати першого сезону «ЧН» інформували минулого літа, номер за 5 серпня). За цей пе-ріод віднайшли близько 300 пам’яток з особливою науковою цінністю і дослідили близько 20000 масових пам’яток, вивчення яких значно збагатили знання про Ольвію. Деякі знахідки є несподіваними, як-от кістка бобра, що є першим підтвердженням присутності цих ссавців у регіоні.

Після офіційної частини Алла Буйських люб’язно погодилася відповісти на запитання «Чорноморських новин», але не одразу, бо зустріла тут, на відкритті, свою хрещену маму, і їм, звісно, також хотілося побалакати. А хрещена мама у пані Алли не проста, а завідувачка відділом Одеського археологічного музею НАН України Євгенія Федорівна Редіна. Пані Євгенія багато працювала в Ольвії, Кошарах на Тилігулі, а розкопки на Приморському бульварі в Одесі (ті, що під скляним саркофагом) — це її праця. Тож мені як репортерові поталанило двічі.

— Пані Алло, відомо, що мешканці Ольвії торгували зерном з Причорномор’я, возили його морем на материкову Грецію та на острови, а з метрополії везли вино, кераміку та багато інших потрібних речей. А от яким було життя в Ольвії в період її розквіту?

Алла Буйських: Жили, як ми. Винаймали житло, здавали в оренду. Залишився вельми цікавий запис про те, як чоловік від’їхав торгувати, а дружині порадив: «Якщо не вистачатиме грошей, здай цю хатину, винайми дешевшу, а потім я приїду і ми візьмемо кращу». Це ми сьогодні робимо те, що колись робили вони. Єдина, як на мене, різниця, що жінки зараз народжують менше дітей, оскільки тоді, щоб вижити, треба було привести у світ семеро-восьмеро нащадків. Це правда. Дитяча смертність тоді була дуже високою. Ось Євгенія Федорівна теж розкопувала дитячі могильники — у нас до 30% поховань немовлят.

Євгенія Редіна додає: І не тільки немовлят. Поховані там діти 6, 7, 8 років. Одне за одним вони йшли з життя.

— Який тоді був середній вік?

А.Б.: Знаєте, до 40 років — то вже були літні люди. У нас було жіноче поховання — жодного зуба в роті. Спочатку думали, що то бабуся, а приїхала антрополог і визначила, що їй було близько 40 років. Ви питаєте: як вони жили? Життя було важким. Вони боролися за своє життя, це правда.

— А якого ольвійці були зросту?

Є.Р.: Майже як ми.

А.Б.: Цікаве питання. У нас є проблема: якщо знаходимо жіночий кістяк завдовжки 130—140 см, то це підліток чи це вже доросла жінка? Відомий факт, що Венера Мілоська мала метр шістдесят зросту — це як ось ми з Євгенією Федорівною.

Є.Р.: У нас є поховання, де дуже тендітні жіночки, і є дуже сильні, кремезні чоловіки.

А.Б.: Є реконструкції стелі у будинках висотою 2 м 17 см, збереглися в Ольвії гнізда для перекриття, а зараз — 2.40, міряла нещодавно свою квартиру, щоб поличку вішати. Отже, 2 м 17 см — майже ті самі стандарти життя, що й нині. Електрики не було, комп’ютерів не було, ядерної зброї не було, а от все інше було.

Є.Р.: Приміщення були невеликі. У другій половині ІV cт. почали зводити більш-менш такі будівлі, де можна мати кімнату 20 квадратних метрів.

— Як виглядав будинок заможного городянина Ольвії?

А.Б.: Наші хлопці з Архітектурно-будівельної академії зробили дуже гарні реконструкції. Площа була 100—150, до 200 квадратів, плюс були підвали. Тобто будинки в них були непогані. Люди бідніші мали до 100 квадратів. Ось моя квартира в Києві разом з двома лоджіями — 80 квадратних метрів. Вони мали більшу житлову площу, що-правда, і людей на ній мешкало значно більше.

— А це правда, що заможні скіфи також мали «нерухомість» в Ольвії?

А.Б.: Ну, про це казав Геродот. То ми довіряємо йому чи ні?

— Батькові історії довіряємо, кому ж іще...

Є.Р.: Те ж саме, що зараз: вони мали собі там одну хатку, а тут — другу хатку.

А.Б.: Річ у тім, що майновий ценз, аби стати депутатом, це не наші депутати вигадали, це придумали ще тоді. Люди, які обиралися народними зборами, були міськими чиновниками, повинні були мати певний майновий статок, певний майновий ценз, інакше вони не допускалися до виборів. Це демократія.

— Голодранець-демагог не міг бути обраний?

А.Б.: Так. Це було економічне підґрунтя давньогрецької демократії. І ця людина мала бути донатором, оскільки, ми знаємо за написами, у важкі роки, коли був неврожай, ці люди жертвували свої статки. Вони годували громадян, витрачалися на будівництво громадських споруд, на ремонт фортифікаційних об’єктів. У разі потреби ці люди віддавали свої статки на благо міста-поліса. Це засади демократії, і сучасної, до речі, також.

— Скільки в Ольвії було храмів?

А.Б.: Ви знаєте, я можу сказати, що були три культові дільниці, а в кожній з них було щонайменше два храми, тобто ми вже кажемо про шість. Але, на жаль, вони дуже й дуже руйновані, оскільки весь камінь вибирався і в античні часи, і в османські часи, і в новітній час місцевими селянами. І село Парутине, і сусідні села, й Очаків мають у стінах своїх будинків античне каміння. Руйнації були серйозні. Але, знаємо, храмів було багато. Грецька релігія була календарною: кожного місяця вшановували когось з олімпійських богів.

Є.Р.: Здається, що свят було багато, але люди повинні були працювати, інакше б не вижили.

— І про вино. Його привозили лише з материкової Греції чи виноград вирощували і на місці?

А.Б.: З материкової Греції менше, а от з островів Егейського басейну, із сучасної Західної Туреччини везли багато вина. У ІV ст. до н.е. везли з Криму, передусім з Херсонесу, з південного берега Чорного моря, але із І ст. н. е. почали вирощувати свій виноград і в Ольвії — маємо з півтора десятка виноробень. Це означає, що всередині міста вироблялося своє вино. Але тут виробництво вина з’явилось значно пізніше, ніж у Херсонесі (ІV cт. до н.е.) або Гераклеї Понтійській (V cт. до н.е.).

— Алло Валеріївно та Євгеніє Федорівно, дякую за цікаву розповідь і нових вам відкриттів!

Організатори виставки: Польський інститут у Києві, Національний музей у Варшаві, Інститут археології Національної академії наук України, Філія Грецького фонду культури в Одесі, Генеральне консульство Республіки Польща в Одесі.

Сьогодні, 21 липня, — закриття виставки. Хто не встиг — сторінка проекту українською, польською та англійською мовами: https://blackseaproject.mnw.art.pl.