Минулої неділі в Одеському національному академічному театрі опери та балету відбулася унікальна мистецька подія для всієї України — ІІІ Міжнародний фестиваль української ретро-музики імені Богдана Весоловського «Серце» (за назвою однієї з його пісень). Перших два приймали у себе Львів та Полтава.

За традицією, фестиваль розпочався конкурсом молодих виконавців, а завершився великим гала-концертом, у якому взяли участь переможці та учасники конкурсу, а також гості.

Двадцяті—тридцяті роки минулого століття, міжвоєнний період, український ренесанс… Національне відродження, ще нібито дозволене мистецтво, ще не заторкнуте жахливими репресіями, ще не назване «буржуазним», «націоналістичним», «антирадянським»… Дуже скоро в підсовєтській Україні з цим мистецтвом буде покінчено — все стане безбарвним та пласким, однаковим на всіх неосяжних просторах нової імперії.

Й лише на західних теренах, в українському закордонні, хоч і так само в чужинецькій займанщині, ще продовжувала вирувати українська стихія… Тоді з мистецького, літературного середовища вилонилися незрідка геніальні творіння високодуховного надбання нашого народу. Пізніше багато мистців перенеслися за океан, рятуючись від війни, від репресій. Й оці слова заголовка — вони з пісні Богдана Весоловського. Сьогодні ми пишаємося тим, що вони були українцями. Пізнаємо їхню творчість з радісним хвилюванням, з подивом, бо ж не могли раніше — не було такої можливості — доторкнутися до цих надбань в умовах, коли все яскраво національне було під суворою забороною.

Так повертається до нас зі своєю творчістю і Богдан Весоловський. Хоч майже не чуємо і не бачимо його в наших усе ще неукраїнських ЗМІ. Натомість нам заштовхують у свідомість щось таке безнаціональне, часто ще й бездарне — от просто ніяке.

Якби в часах, коли народжувалася та дивувала світ музика, яку називаємо сьогодні україн-ським ретро, якби тоді існувала нинішня дармохвальна безбарвна попса та отой дивогляд, отой шоу-біз, то чи могли б ми нині насолоджуватися тими чудесними мелодіями? Відповідь може бути лише однозначною: ні, їх просто не було б.

Це показав і конкурс молодих виконавців. Прикметно, що в ньому беруть участь юні таланти з багатьох теренів нашої країни. Та й сам той факт, що попередній фестиваль відбувся у Полтаві, і той захват, з яким організатори й учасники згадують ту полтавську імпрезу, говорить багато про що. Зокрема і про те, що українська музика — властиво, естрада, яка сягнула свого найбільшого розквіту ще в довоєнний час і не втрачала популярности вже у пізніші часи в діаспорі, сьогодні дуже затребувана, що вона саме на часі. Передовсім — це Богдан Весоловський, геніальний творець української музики, чия творчість була пронизана любов’ю до України, в ній звучить туга за втраченою Батьківщиною — попри надзвичайну мелодійність, органічно поєднану з глибиною змісту. Україна і музика, музика й Україна — ось дві характеристичні ознаки його творчости, як і деяких інших музикантів — його сучасників і тих, котрі творили в одному регістрі з ним.

Ось що сказав славетний композитор Мирослав Скорик, народний артист, автор знаної в усьому світі «Мелодії», Герой України:

— Мені дуже приємно, що мене запросили очолювати журі цього конкурсу. Свого часу, коли я повернувся до Львова у 1963 році, то поставив собі таку мету: українську естраду ближче долучити до ритмів сучасної музики. Богдан Весоловський був тоді, м’яко кажучи, не дуже дозволений. Я знав його музику, і, до слова, якоюсь мірою був його родичем. Робив тоді деякі опрацювання його пісень, певні обробки, хоч то й не так легко тоді було. Його музика настільки цікава, особливо, як то не дивно, саме в наш час. І знаєте, чому? Тому, що оця вся попса в цілому не є на високому рівні, хоч і трапляються імена… На її тлі Богдан Весоловський виділяється мелодичністю, щирістю, безпосередністю, його музика доходить до серця людини. Отакий парадокс, я би сказав. І тому з великим задоволенням я погодився бути головою цього конкурсу. Певно, що цей пласт української естради, це ретро потрібно піднімати і не забувати.

(Мовлено було напередодні фестивалю на прес-конференції, яку проігнорували цілковито всі одеські ЗМІ; й так само жодна телекамера не засвітилася в залі під час гала-концерту).

До слова сказати, на конкурсі досить часто звучали зі сцени пісні Мирослава Скорика, Анатолія Кос-Анатольського, Богдана Козака, інші відомі твори українського ретро. Молоді виконавці, прагнучи новизни, свіжості, охоче беруть їх до свого репертуару.

— Я викладачка, тож коли показую музику Весоловського дітям, вони у захваті, бо не чули такого ніколи, — сказала тоді ж відома співачка, народна артистка України Ілларія, також член журі. — Ця музика однаково лягає на джаз, як і на будь-який стиль, вона дуже романтична. Це не тільки наша громадянська позиція — повернути музику Богдана Весоловського, це ще й дуже стильно, цікаво, цілком модно навіть у наш час.

А без одеського голосу — яке би то було журі?! Вже після конкурсу, в кулуарах, народна артистка України Лариса Стадниченко, учасниця славнозвісного вокального дуету «Доля», оцінюючи рівень конкурсантів і відзначаючи високий фаховий рівень більшості з них, зауважила, що завдання журі було аж ніяк не з легких.

Під час конкурсу в залі сиділа буквально дрібка людей, котрі випадково дізналися про подію, бо не часто, на жаль, випадає така нагода — послухати українських співаків, та ще з таким рідкісним репертуаром. Час від часу зринали оплески та вигуки «Браво!», хоч і поза протоколом — як на концерті. Пісні Богдана Весоловського, інші тогочасні мелодії, попри те, що несуть на собі відбиток епохи, винятково співзвучні сьогоденню — де на контрасті, а де в унісон, гармонійно сплітаючись, вони зрозумілі та близькі сучасній людині, й це — найперша ознака геніальності цих творів. Ця музика максимально наближена до людини, незалежно від епохи, в якій вона живе, бо вона — жива, пристрасна, чуттєва, глибока, вона, до того ж, гармонійно поєднана з текстом. Ні до якого порівняння з нинішньою пісенною творчістю — за окремими винятками.

У цю стихію української музики — досі незнаної багатьма, колись відкинутої, як було відкинуте, заборонене все, що мало в собі глибинні національні ознаки, — наче занурив глядачів гала-концерт, у якому взяли участь переможці та учасники конкурсу молодих виконавців, а також гості фестивалю. Увесь вечір звучала чуттєва, пристрасна музика, характеристично українська — мелодійна, ніжна, дітклива найпотаємнішим закутинам людської душі. Співав, забувши всю свою поважність, навіть серйозний дипломат Ігор Осташ — голова оргкомітету, котрий і закрутив усю цю музичну веремію з українським, та ще й міжнародним, фестивалем.

Тепло аплодували глядачі народній артистці України Ілларії — «тій, що несе світло». І, звичайно ж, була бурхлива реакція на любиму в Одесі пісню про вулицю М’ясоїдівську, оригінально виконану польською співачкою Крістіною Мачеєвською. А її краянин, з польського міста Бєлосток, Юліан Лєшінські того вечора вперше заспівав українською мовою, виконавши нашу «Черемшину», й так само заспівавши її польською. Тепло сприйняли глядачі й спів лавреата міжнародних конкурсів Ореста Цимбали, який супроводжували пристрасним танго одесити Олександр та Наталя Бевзюк. Зливу оплесків викликав і спів тріо бандуристок Українського радіо, який цього разу супроводжувався не голосами бандур, а прекрасною грою полтавського гурту «Чураївна», котрий увесь вечір був на сцені, як і ведучі — народна артистка Марічка Бурмака та лауреат конкурсу імені Богдана Весоловського Гліб Кудряшов.

Звертаючись зі словами привітання до глядачів, солістка тріо Тетяна Маломуж пошкодувала, що не бачить їхніх облич, — глядна зала чомусь була занурена в темряву. Й це, на жаль, не єдиний недолік. Ще можна закинути чехарду з квитками, недостатню насиченість інформацією про фестиваль, себто відсутність необхідного розголосу, цілковите ігнорування події одеськими ЗМІ (під час гала-концерту телекамер у залі видно не було, то за що дякували інформаційним спонсорам — незрозуміло…).

Й ось, нарешті, оголошують переможців. Цього року Гран-прі «Серця» повезуть до Львова музиканти креативного ВІА «Вшистко». Першу премію отримав польський співак Юліан Лєшінські. Друге місце виспівала для себе тендітна Іванка Червінська із с. Печеніжин Коломийського району Івано-Франківської області. Третє — у черкащанки Анни Висоцької, вихованки співачки Ілларії. Спеціальними призами Одеської облдержадміністрації — цінними подарунками — відзначено студентку Одеського училища культури і мистецтв Алісу Аджадж — як наймолодшу учасницю та Юліана Лєшінські — як зарубіжного співака.

На гала-концерті також було зачитано привітання від Світового конгресу Українців.