Рецепт державотворення від губернатора із семирічним стажем

…Намір поспілкуватися з Сергієм Гриневецьким саме у дні святкування чергової річниці Незалежності був зовсім не випадковим. Людина обіймала високі посади в ті часи, коли Україна, по суті, все ще лише робила заявку на те, аби стати повноцінною самодостатньою державою. В ті роки падіння промислового виробництва часом було більшим, ніж під час фашистської окупації, інфляція сягала 6000 відсотків на рік (важко повірити, що тут ніхто нічого з нулями не наплутав – саме у 60 разів). Здавалося б, у кожного, хто тоді був при більш-менш помітному кермі, мало б бути якесь відчуття безсилля та безпорадності, від того, що той перманентний обвал спинити ніяк не вдавалося. Сергій Рафаїлович каже, що на розпач не було часу.

- Такого відчуття не було, проте було відчуття відповідальності і бажання виправдати довіру людей. Адже крім того, що я був призначений головою облдержадміністрації, я ще й отримав мандат довіри безпосередньо від виборців – я був обраний депутатом облради від Одеси, на яку припадало лише три депутатських місця. Мені не соромно за те, чим займався у ті часи, за свою участь у розвитку економіки та розбудові держави, у залученні інвестицій та просуванні сильної регіональної державної політики. Пам’ятаєте скільки іноземних лідерів приїздило до Одеси в ті часи? Майже кожного місяця ми зустрічали або президентів, або прем’єрів, і, за великим рахунком, Одеса була флагманом євроінтеграції. Я 10 років був членом політбюро Асамблеї європейських регіонів.

Я можу з усією відповідальністю сказати, що тоді все ж було відчуття впевненості в завтрашньому дні, бо економічні процеси давали на те всі підстави — коли в 2003, 2004 році ріст ВВП становив 12 і більше відсотків.

Тоді навіть іноземні стратеги заговорили про нового східноєвропейського тигра. А для того, щоб цього тигра загнати в кут або посадити в клітку, і почались всі ці революції демократичні.

- А хто його хотів посадити до клітки?

- А кому потрібна держава, яка має 20 відсотків світових чорноземів, має унікальні природні ресурси, освічену і дешеву робочу силу, має весь спектр сучасних технологій, включно із космосом, літакобудуванням, суднобудуванням, з науковим потенціалом, транзитна держава, з виходом до світового океану? Такий конкурент не потрібен нікому. Ні на сході, ні на заході. Тому її слід було приглушити — от і почали приглушувати.

Оберти, набрані у 2002-2004 роках, дозволили зберігати позитивну динаміку до 2008 року. А потім сталася світова криза і все воно обвалилося. А річ у тім, що цю динаміку слід було підтримувати. А в нас що сталося? – А в нас всіх професіоналів — під корінь, пішов квотний принцип. А далі сталося те, що сталося — повна депрофесіоналізація в управлінській діяльності, був такий, я сказав би, геноцид щодо державних службовців.

- Ви вважаєте себе жертвою того геноциду?

- Ну, я — люстрована людина. Бо я працював 1 секретарем райкому партії — в іншій державі, в іншому сторіччі, а на 26-році мене люстрували. Люстрували за що? За те, що я маю державні нагороди за конкретні державні справи? Був причетний до вирішення питання, щоб ціна на газ була на рівні 50 доларів за тисячу кубів? Чи просто тому, що прийшли люди, які хотіли перетворити державу на бізнес, і таки перетворили?

Враження таке, що ситуація у нас розвивається по колу. Про те, що гроші підуть за пацієнтом, я чув ще років 20 тому, і ось зараз це знову подається як новинка. Те ж саме з підтримкою національного виробника.

Ну, я навіть судився з центральними органами влади, через те, що перше моє розпорядження як голови облдержадміністрації передбачало, щоб не менше 50% власної продукції було в магазинах і ресторанах Одеської області. Так, хай будуть там іноземні продукти, але 50% — наше повинне бути — і вино, і горілка, і пиво, і ковбаса, і хлібопродукти. А ви навіть сьогодні зайдіть до будь-якого ресторану і скажіть — дайте мені пляшку вина або «Шабо», або «Вина Гулієвих» – нема. Чилі, Італія, і все таке інше. Де патріотизм? Тим більше, що це вина високого ґатунку.

- Чому ж так виходить: наче до 2000 вийшли на певний позитивний рубіж, а зараз знову опинилися біля розбитого корита?

- Я проаналізував деякі матеріали з центральної преси.Зокрема, ті, що базуються на даних держстату. На перше січня 93-го року чисельність населення становила 53 млн. чоловік, до початку нинішнього року кількість скоротилася до 42 млн. Якщо загальне скорочення склало за роки незалежності України майже 19%, то дітей у віці до 14 років стало менше на 41% . Тобто — іде старіння населення, а якщо нема молоді -то говорити про перспективи дуже важко. На єдиному казначейському рахунку на початок серпня залишилося всього 2 млрд грн, на цей же період минулого року було 44 млрд — тобто в 22 рази за рік зменшилась казна. До ввімкнення на повну потужність друкарського верстату залишилось абсолютно небагато. До нового вибуху — один крок. З 2014 року тарифи на електроенергію, гарячу воду підвищені майже в 4 рази, на опалення — в 5 разів. Кількість громадян, здатних оплачувати комунальні послуги, скоротилися з 91-го відсотка до 41 відсотка, борги з оплати цих послуг зрослив 4 рази. Тобто, Україна при таких показниках фактично стала банкрутом.

Відверто скажу — нас на цьому етапі рятує тіньова економіка. Але при цьому, природно, люди не вірять жодному інституту влади. Опубліковані дані центру Разумкова, що більше 80% не довіряють ні інституту президента, ні уряду, ні Верховній Раді, ні судам, ні прокуратурі — нікому. Це дуже вибухонебезпечна ситуація. Але кому довіряють? Волонтерам довіряють, громадським організаціям, довіряють МіністерствуОборони — це знову ж таки певний перекіс іде. І виявляється, що управляти економікою держави, вирішувати соціальні питання, дбати про розвиток науки — це щось інше, ніж бути успішним власником провінційного ринку.

Це — дані державної статистики, але держстат не інформує про ту напругу у суспільстві, про атмосферу ненависті, в якій десятиліття і навіть століття перебувало наше суспільство, і яка ось вже майже третину століття визначає обстановку в країні. І ніхто чомусь не хоче дослухатися до цілком слушної поради відомого американського фахівця в сфері людських стосунків Дейла Карнегі.

Цитата до слова.

«Коли ми ненавидимо наших ворогів, ми даємо їм владу над нами. Вони впливають на наш сон, апетит, кров’яний тиск, наше здоров’я і наше щастя. Наша ненависть не завдає їм шкоди, але вона перетворює наші дні і ночі на кошмар»

Дейл Карнегі. «Як перестати непокоїтися і почати жити».

До речі, про кров’яний тиск та інше здоров’я. Тут теж ситуація мало у кого викликає захоплення…

Близько 2 років, в порушення всіх законів, Міністерство охорони здоров’я у нас очолює громадянка США, яка методично знищує життєво важливу галузь. Про це криком кричать мільйони наших громадян, але реакції з боку уряду — ніякої. І, судячи з усього, це не випадково. Мабуть, ця ситуація повністю відповідає планам заходу довести чисельність населення України до 10-15 млн. чоловік і закріпити за нею статус селянської держави.

- Що може змінити ситуацію у цій та всіх інших галузях?

- Тільки радикальні дії. Радикальні дії з повернення до будівництва суспільства соціальної справедливості і справжнього народовладдя. Люди не вірять ні в які вибори — не важливо, хто прийде. Нажаль, велика кількість претендентів на найвищу державну посаду, безліч політичних партій з галасливими, багатослівними, але порожніми програмами, не обіцяють змін ні на президентських, ні на майбутніх парламентських виборах. Судячи з усього, нашому народу належить пережити ще не один виток торжества безмежного популізму, здобреного націоналізмом, що є теж дуже небезпечним і вибуховим.

- Картина така, що навіть крамольне питання напрошується: а взагалі, чи потрібно було здобувати незалежність 27 років тому, щоб зараз виявити себе майже на вихідних позиціях. Якщо я не помиляюся, на показники ВВП 91 року ми так і не вийшли?

- Та де там — на рівні 50 чи 60 відсотків всього-на-всього. Ну от бачите — тоді повелися на гасла народного руху України — що ми, Україна, видобуваємо найбільше вугілля, металу, сала і все таке інше, ми можемо заможні бути. Правильно, можемо заможні бути. Але в яких умовах, при якій формі економічного управління? Ви ж подивіться, що до сьогоднішнього дня ми чітко не можемо сказати – яка у нас форма державного управління, яка форма державного устрою і який політичний режим. Де-юре – одне, а де-факто — зовсім інше. За Конституцією ми – парламентсько-президентська республіка, а де-факто — зовсім інша ситуація. Ми понастворювали багато антикорупційних органів, але з’ясувалося, що корупція саме в цих антикорупційних органах — вони між собою не можуть з’ясувати стосунки.

- Одного разу Ви сказали, що наша проблема полягає зокрема в тому, що незалежність дісталася нам надто легко. Останнім часом ми за неї добре «доплатили», відстоюємо її навіть силою зброї.

- А від кого ми виборюємо цю незалежність?

- Ну, від загарбників, які зазіхають на наш суверенітет, і вже частину нашої території відняли…

- Історія все розставить по своїх місцях. Треба, я так розумію, трішки зачекати. І все стане зрозумілим. Я більше не буду коментувати але, я абсолютно переконаний, що так бездарно втрачати — це треба було зуміти.

- Сьогоднішня картина, таким чином, — безрадісна, перспективи теж виглядають досить сумнівними. Ви бачите якийсь позитивний сценарій для України?

- Ну, про позитивний сценарій для України я писав у своїй книжці в 2008 році «Шлях до активного нейтралітету».

- Сьогодні саме слово «нейтралітет» вважають ледь не синонімом до сепаратизму…

- Ви розумієте, а що таке сепаратизм? Люди й федералізм і сепаратизм ставлять на один рівень, хоча це абсолютно різні речі. В мене прийшла думка написати цю книжку після того, як я поїхав до Грузії, в складі офіційної делегації після подій 2008 року. І, власне, тут все написано, що треба було робити.

- Але ці Ваші рецепти, вони були розроблені й запропоновані в абсолютно іншій ситуації – то була мирна динамічна Україна, лиш трішечки підбита тодішньою світовою кризою. Чи залишаються ваші пропозиції актуальними і для ситуації через 10 років,тобто для 18 року, коли абсолютно все доволі радикально змінилося?

- Розумієте, Будапештський меморандум ніхто не відміняв, і постанову Верховної Ради, яку прийняли конституційною більшістю, доречі, теж ніхто не скасовував. А там чітко виписано, що треба робити. Але щоб робити бодай щось, треба, щоб спочатку прийшли професіонали — в уряд, в міністерство закордонних справ, і по всій вертикалі державної служби — от тоді це можна робити.

Цитата до слова.

«Набуття Україною постійного нейтрального статусу дало б змогу не тільки вберегти країну від серйозних внутрішніх катаклізмів і послабити зовнішньополітичний тиск, але й стати основою для формування якісно нової системи безпеки в Чорноморському регіоні. Об’єктивно в цьому процесі повинні бути зацікавлені ключові гравці — США ЕС і Росія, які опинилися сьогодні перед перспективою нової холодної війни.

Набуття постійного нейтралітету дозволило б Україні надалі перейти до позиції позитивного або активного нейтралітету, виступаючи як посередник при врегулюванні конфліктних ситуацій у Причорномор’ї. Більше того, нейтралітет ніякою мірою не суперечить європейським устремлінням України, насамперед щодо досягнення високих стандартів у розвитку економіки, соціальної сфери функціонування демократичних інститутів.

Сергій Гриневецький. «Шлях до активного нейтралітету»

- Щойно ми відзначили 27 рік Неза­лежності — чи логічно при такій даті говорити про молоду країну і списувати всі невдачі на її молодість?

- Чекайте, це ми говорили, коли було три роки, п’ять років, десять. 27 років це вже пахать треба, в 27 років людина вже забезпечує свою сім’ю, вже досить говорити про молодість, треба говорити про професійний підхід.

- За Вашим прогнозом — яким би Ви бачили черговий ювілей нашої Незалежності — через три роки? Що ми собою являтимемо?

- Я ось тут про це написав – Ви побачите.

- Ви у 8 році казали, що ми матимемо у 21-му?І передбачали, що може статися в 13-му-14-му?

- Ну я Вам тоді зачитаю…

Цитата до слова.

«Російсько-грузинський конфлікт навколо Південної Осетії чітко показав, що проект створення «великого Чорноморського регіону» як південного флангу євроатлантичного співтовариства натрапив на протидію Росії, яка розглядає Чорне море як зону своїх безпосередніх інтересів і готова відстоювати свою позицію всіма можливими способами, включаючи військові. Більше того, він продемонстрував можливий сценарій, за яким може розвиватися майбутнє протистояння. Початий оголошенням і визнанням суверенітету Косова і продовжений визнанням Росією незалежності Південної Осетії і Абхазії «парад суверенітетів» може стати каталізатором своєрідного ефекту доміно, коли в основі політики сторін, що протистоять одна одній, стане реалізація витлумаченого виходячи з власних інтересів права нації на самовизначення і створення невизнаних держав на території вже існуючих. Широко застосована практика подвійних стандартів створює для нього всі передумови, очевидно, що існуюча дотепер система міжнародної безпеки міжнародних гарантій зруйнована , а замість створення нової йде по висхідній посилення тенденцій холодної війни. Все це безумовно загрожує не тільки територіальній цілісності а й самому існуванню України як незалежної держави».

І ще одна цитата.

«Як відомо, Україна заявила про свій намір стати нейтральною державою ще в 1990 році. У Декларації про державний суверенітет України, зокрема,говорилося, що Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому «постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї».

Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року Верховна Рада прийняла, як сказано в ньому, «здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України». Акт був підтриманий більшістю населення на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 рокую А діючу Конституцію України Верховна Рада прийняла 28 червня 1996 року, «керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням».

Саме дані законодавчі акти, на думку прихильників постійного нейтралітету України є підставою для одержання цього статусу.

Сергій Гриневецький. «Шлях до активного нейтралітету»

- Час Вашого губернаторства на Одещині припав на президентство Леоніда Кучми. Зараз в контексті його ювілею — 80 років – виникла дискусія — що то був за період? Золотий вік незалежної України, початок занепаду чи період формування олігархічних кланів?

- То був період, коли справді формувалися державні інститути, формувалося національне законодавство і формувалися елементи місцевого самоврядування. Ви ж подивіться — при Кучмі була прийнята Конституція, була введена національна валюта. Далі — ми вступили до Європейської ради, ми ратифікували європейську хартію місцевого самоврядування. Була сформована концепція державної регіональної політики. Далі — Кучма зміг зупинити відцентрові тенденції у 94 році, коли мєшковщина починалася в Криму, і коли обласні ради приймали рішення не платити податки в центр. Кучма зупинив Тузлу (кризовий момент 2003 року в українсько-російських відносинах у Керченській протоці» — прим. «ОВ») Я був у складі делегації в Бразилії, коли він прийняв рішення негайно повертатися, і ми вночі сиділи і вирішували ці питання. І при Кучмі, до речі, стосунки України зі своїми сусідами були доброзичливими і конструктивними, а тепер подивіться, що відбувається сьогодні з нашими сусідами найближчими.

- Так все-таки — золотий вік?

- Я б не назвав це золотим віком. Золотий вік — це вже коли створена успішна держава з високим добробутом її громадян. Тоді ж було лише формування підвалин такої держави.

- Ви особисто святкуєте День Незалежності?

- Гадаю, що День Незалежності мав би бути великим національним святом. Але вийдіть на вулицю у цей день запитайте людей про свято. От і все.

І все ж, Ви розумієте, це в мене в душі вже — бо я був причетний до створення цієї держави, її законодавства, її управлінського механізму. Я завжди ходжу на урочистості, коли запрошують. Поки що — запрошують.

Досьє «ОВ». Сергій Рафаїлович Гриневецький — український політик, народний депутат України 3-го, 6-го та 7-го скликань. З 1998 до 2005 року був головою Одеської облдержадміністрації (найдовший термін перебування на цій посаді). З 2007-го до 2012-го — 1-й заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони.

Народився 25 вересня 1957 року в се­лі Лужанка Тарутинського району. Вищу освіту отримав у Одеському технологічному інституті холодильної промисловості та Українській сільськогосподарській академії.

Керівні посади обіймав ще з радянських часів – у 1982-му став першим секретарем Роздільнянського райкому комсомолу, 86-го – очолив Одеський обком ЛКСМУ, з 90-го – 1-й секретар Роздільнянського райкому компартії.

Державну службу в Україні розпочав з 1994 року на посаді керівника секретаріату Одеської облради.

Почесний громадянин Одеської області, міста Одеса та міста Роздільна.