Сильна людина, безкінечно залюблена у свою професію; в його розумінні кар’єра — це не посада, а професіоналізм; приділяючи увагу пацієнтам, він вміє знайти потрібні слова, які так необхідні для підтримки духу; з першої хвилини у пацієнта виникає відчуття довіри і безпеки; після розмови з ним з’являється віра в одужання — так характеризують його ті, хто звертався по допомогу. Особисто я знаю багатьох гідних людей у місті, хто високо цінує його працю, фаховість, і приєднуюся до сказаного іншими. Додайте до цього організаторські здібності — як керівник він зумів поставити роботу в міській лікарні злагоджено, без непотрібної суєти, нервозності. Він уміє твердо вимагати необхідне, будучи при цьому прикладом для колег. В установі прискіпливо дбають про чистоту і порядок.

Мова — про головного лікаря Южненської міської лікарні, кандидата медичних наук, депутата, який очолює комісію із соціальних питань, депутатської діяльності, регламенту, законності, правопорядку, засобів масової інформації Южненської міської ради, Р.В. Лиманського.

Ми розмовляємо з Романом Васильовичем напередодні сорокарічного ювілею Южного, яке відзначається в останні вихідні вересня. Герой оповіді увійшов до числа сорока достойників, вшанування яких відбудеться на урочистому прийомі у міського голови В.М. Новацького.

Роман Васильович — уродженець Миколаївського району, розташованого на північному сході нашої області, випускник Одеського державного медичного інституту імені М.І. Пирогова (нині — Одеський національний медичний університет). Закінчив виш з відзнакою (крім нього, ще тільки двоє із 470), обравши стезю фахівця з методів діагностики та хірургічного лікування захворювань, травм. До слова, з усього потоку лікарями хірургічної спеціальності стало лише шістнадцятеро. Як правило, це ті, хто під час навчання працював у спеціалізованих клінічних відділеннях.

На запитання, чи пам’ятає він свою першу операцію, відповів ствердно. Пацієнтові, який і зараз дзвонить або навідується, була проведена апендектомія. «Я пройшов дуже серйозну інтернатуру (первинну післядипломну спеціалізацію випускників інститутів за однією з лікарських професій, що проводиться після складання державних іспитів на базі лікувально-профілактичних установ) в амбулаторії Роздільнянської центральної районної лікарні під керівництвом фронтового хірурга Віктора Івановича Борисенка, — згадує Роман Васильович, показуючи дбайливо збережену фотографію наставника. — Щоправда, до того часу я вже мав деякий практичний досвід роботи операційним медбратом у другій міськлікарні Одеси. Але багато чому навчив саме В.І. Борисенко. Фахівці, що пройшли його школу, працювали в багатьох куточках колишньо-го Радянського Союзу».

Після проходження інтернатури Роман Васильович у 1980-у отримав скерування у Великомихайлівську центральну районну лікарню, де й провів першу самостійну операцію. Уже через три роки його призначили першим заступником головлікаря, а через шість — очолив Фрунзів-ську районну лікарню. Роботи було багато: повним ходом зводилася нова будівля. У цьому відчував усебічну підтримку першого секретаря райкому Володимира Андрійовича Ткача та конструктивну допомогу від депутата Верховної Ради Валентини Семенівни Шевченко, яка курирувала цей об’єкт.

За півтора року було зведено три із планованих семи поверхів. Потім розпався Союз і масштабне будівництво припинилося. «Я вводив в експлуатацію медичний заклад уже в статусі начальника обласного управління охорони здоров’я, — продовжує мій спів-розмовник. — Це була багатопрофільна лікарня з обов’язковим хірургічним, акушерським, педіатричним, терапевтичним та іншими відділеннями».

Найважчим Роман Васильович назвав кадрове питання. Він ініціював розмістити оголошення про вакансії у «Медицинской газете», яка поширювалася на всій території тодішнього СРСР. З різних міст до райцентру прибули 24 фахівці, зацікавлені в безкоштовному отриманні житла, приваблювала також невелика віддаленість від обласного центру. Згодом кожному надавався будинок.

Через три роки лікарні, куди за допомогою зверталися жителі Фрунзівського та інших ра-йонів, а також Придністров’я, присвоїли вищу категорію.

У 1996-у Роман Лиманський змінив крісло чиновника на посаду головного лікаря Великомихайлівського району, де знову зайнявся реконструкцією, капітальним ремонтом будівлі центральної лікарні. Райдерж-адміністрації виділила лікувальній установі триста гектарів родючих земель, незабаром з’явилася сільськогосподарська техніка, організували підсобне господарство, завдяки якому налагодили чотириразове харчування пацієнтів. Через два роки лікарні була присвоєна вища акредитаційна категорія. «Як на мене, кожен повинен сумлінно займатися своєю спра-вою, — каже Роман Васильович. — Завдання головного лікаря приділяти увагу не тільки поточним питанням, а й працювати на перспективу».

В особливо відповідальний період керівної роботи, коли обіймав посаду начальника обласного управління охорони здоров’я, основний акцент робив на зниження дитячої смертності, запобігання поширенню туберкульозу.

За даними дослідників, у дітей, що народилися в благополучних країнах, у 50 разів більше шансів вижити в перші місяці. Найблагополучніша країна для новонароджених — Японія, де помирає лише одне із 1111 немовлят. У першій десятці країн, що успішно борються з дитячою смертністю, — Естонія і Білорусь. Головні причини летальності — недоношеність, ускладнення під час пологів, інфекції (пневмонія, сепсис). Ускладнюючим фактором є неповноцінне харчування. Вихід — у поліпшенні системи охорони здоров’я, своєчасному обстеженні, вакцинації дітей, в належній санітарії, гігієні, охороні навколишнього середовища.

«Туберкульоз, ВІЛ-інфекція, СНІД — соціально обумовлені захворювання, що становлять небезпеку для оточуючих, — наголошує Роман Васильович. — Розуміння цих факторів є визначальним при формуванні рішень державної, регіональної і місцевої влади, спрямованих на боротьбу з інфекціями. Фтизіатри впевнені: якщо не вирішити соціальних питань, то і проблема поширення туберкульозу не буде вирішена. Тут необхідне поєднання соціального та медичного підходів. Я часто проводив колегії, відвідував міські, районні лікувальні заклади, вивчав статистику, виявляв й озвучував причини поширення інфекцій. За даними ВООЗ, загалом у світі з ВІЛ-інфекцією живуть близько 37 мільйонів осіб, на початок 2017 року в нашій країні — 238 тисяч. Найвищі показники зареєстровані в Одеській, Дніпропетровській, Миколаївській, Херсонській, Київській, Чернігівській областях. Рекомендації фахівців — сконцентруватися на профілактиці захворювання, попереджаючи зараження здорових».

Мер Южного В.М. Новацький запросив Р.В. Лиманського на посаду головного лікаря міста. Одним з передвиборних пунктів програми Володимира Миколайовича було завершення будівництва лікарні, яка до того зводилася впродовж 18 років. У місті функціонували поліклініка та станція швидкої допомоги. За необхідності хворих доставляли в медичні заклади Одеси. Завдання стояло серйозне: добудувати лікарню і ввести її в експлуатацію упродовж року. Кошти виділялися з міського бюджету.

У 2007-у відкрилися педіатричне і терапевтичне відділення, в наступному році — хірургічне та пологове, пізніше — реанімації та інтенсивної терапії. І все ж головним багатством медичного закладу є трудовий колектив. Свого часу на співбесіді у головного лікаря побувало 568 претендентів. Приступили до роботи — 11. Роман Васильович особисто спілкувався і з медсестрами-анастезистками, операційними медичними сестрами. Критерії відбору — високі. Скажімо, стаж роботи — не менше 10-15 років, категорія — вища. Щоб залучити найкращі кадри, пра-цівникам надавали житло. І в жодному з тих, кого прийняв на роботу, головлікар не помилився.

Нині Южненська міська лікарня — одна з кращих в області та й в Україні. Побувавши тут, один із високих столичних гостей зауважив: «Нам би таку «Феофанію», як у вас підвальне приміщення.

Для Романа Васильовича важливо підтримувати і зберігати зразковий порядок, гідний рівень догляду за хворими, оснащувати лікарню сучасним медичним обладнанням. «Дрібниць у нашій роботі нема, — наголошує головлікар, який з моменту призначення взяв за правило здійснювати щоденний обхід відділень. Від його уважного погляду не сховається жодна деталь. — Від працездатності, сумлінності кожного залежить загальний результат. Зрештою те, за що южненці та пацієнти з інших місць скажуть спасибі».

Заслужену подяку приймають і працівники харчоблоку, які піклуються про здорове харчування. Наприклад, готують страви з риби низького заморожування, що дозволяє зберігати поживні і смакові якості. Меню пропонується збалансоване, різноманітне.

Міський голова та головлікар обстежили й поліклінічне відді-лення. Побачене пригнічувало. У відділенні стоматології кахельна плитка відвалювалася від стін, у деяких кабінетах столи підпирали цеглою. Побажання Володимира Новацького було таким: «Поліклініка повинна бути не гір-шою, а то й кращою, ніж лікарня».

Ремонт почався з плаского даху, який переробили на шатровий, чотирисхилий. Схили конструкції розміщені під кутом, що сприяє відведенню дощової води, снігу. Велику допомогу надала тодішня очільниця обласного управління капітального будівництва Лідія Михайлівна Бочарова. Потім відремонтували всі відділенння, на черзі — підвальне приміщення. Завершується впорядкування прилеглої території. Основні роботи проводилися впродовж двох літніх місяців, а завершили їх до Дня міста.

— Що б ви побажали майбутнім лікарям і медичним сестрам, особливо южненським?

— Я періодично читаю лекції про організацію охорони здоров’я в Одеському національному медичному університеті. Можна багато чого бажати, даючи напуття, однак поки кожен не перейметься серцем і душею, не прийме медицину як покликання, доти не стане професіоналом своєї справи. Не можна зняти халат і перестати бути лікарем. Це покликання, високе служіння людям, в основі якого — милосердя, співчуття і діяльна любов до людини. Відрадно, що на роботу в наш лікувальний заклад приходять студенти, які проходили тут практику, починаючи з другого курсу. Ми бачимо здібності, старанність кожного. Прибулі до нас медичні сестри в основному — жителі Южного. Серед них є дуже здібні, перспективні. Є навіть такі, кого я призначив би на посаду начмеда (на період відпустки фахівця). Ми власним прикладом повинні показати, яким повинен бути майбутній лікар або медсестра. Хто вибрав професію серцем, той у ній залишиться назавжди. Якщо пацієнт готовий довірити лікареві своє життя, значить, він відбувся як фахівець.

У бесіді ми не могли не торкнутися реформи охорони здоров’я. На думку Романа Лиманського, вона не несе нічого конструктивного. Нині нещадно знищуються залишки соціалістичної медицини, запропонованої професором Семашком. У народі дедалі частіше звучить, що метою є скорочення населення країни. Тільки нинішнього року за межі України в пошуках гідної оплати праці виїхали двадцять тисяч фахівців. У сусідній Польщі навчаються сорок тисяч студентів, лише п’ять відсотків з яких планують у майбутньому повернутися на Батьківщину. За даними, озвученими послом України в цій країні, там живуть і працюють близько мільйона наших співвітчизників. Ці цифри ґрунтуються на кількості виданих віз і дозволів на перебування або роботу. Особливо помітні міграційні процеси у прикордонних з Європою районах. Тільки в одному Берегівському районі Закарпаття вільні вже 90 вакансій лікарів і медсестер (це при тому, що часто фахівець бере кілька ставок, щоб хоч якось зводити кінці з кінцями). Експерти стверджують, що в результаті реформи істотно скоротиться мережа установ, ФАПів у сільській місцевості. Не передбачений розвиток транспортної інфраструктури. При цьому в бригаду швидкої допомоги входитимуть тільки парамедики зі скороченим рівнем підготовки. Народний депутат Ольга Богомолець на своїй сторінці в Facebook виклала приблизний прайс на послуги вузьких фахівців. Суми — непідйомні для більшості пацієнтів.

За кордоном українським лікарям ідуть назустріч, зокрема надаючи можливість безкоштовно проходити мовні курси, винаймати зі знижками житло. У нас же лікарі змушені чергувати у вихідні та святкові дні, шукати підробіток, щоб хоч якось збільшити вельми скромний заробіток. Аналогічна проблема з оплатою праці медичних сестер. Коли відкривалася міська лікарня, на роботу запросили весь випуск медичних сестер із Котовського медучилища. Нині із 36 осіб залишилося 8. Основна причина від’їзду — відсутність житла. На їх скромні доходи неможливо зняти квартиру в Южному. Дійшло до того, що багато тулилися по кілька людей у літніх кухнях у Сичавці. Заробіт-на плата молодих фахівців не відповідає тому, що мали б отримувати підготовлені кадри після закінчення навчальних закладів.

— Чи є у вас хобі?

— Робота! Я дуже рідко йду у відпустку. І навіть під час короткострокового відпочинку я сумую без професії. Раніше я йшов у відпустку, коли починався сезон полювання. Міг подолати в день десятки кілометрів. Нині це захоплення далеко в минулому. Віддаю перевагу спокійнішим заняттям.

Вірна супутниця життя Романа Васильовича — Валентина Михайлівна — також лікар. У любові і злагоді подружжя Лиманських виховали трьох синів. Діти виросли. Кожен знайшов власну життєву стежку, не пов’язавши її з медициною. Очевидно, з дитячих років розуміли, що професія лікаря — це самопожертва, виснажлива праця, безсонні ночі. Та й глава сімейства ніколи не дозволив би ганьбити честь прізвища, якби сини не керувалися покликанням, що ґрунтується на служінні людям. Особливо це стосується важкої школи сільської охорони здоров’я, яку пройшло подружжя Лиманських.

Aliis inserviendo consumor (світячи іншим, згораю сам) — девіз голландського лікаря Ніколаса ван Тюльпа, який жив у XVII столітті, дуже точно відображає життєву позицію і професійне кредо послідовників Авіценни.

Напередодні сорокарічного ювілею Южного Роман Васильович Лиманський щиро побажав усім міцного здоров’я. Адже, як казав давньогрецький філософ Сократ, здоров’я — не все, але все без здоров’я — ніщо.

Джерело: «Новини Южного».