Радіослухачі одеського обласного радіо з приємністю щодня чують знайомий голос ведучого «Вечірньої студії» Українського радіо – Одеса Віталія Бошкова. А ще Віталій Михайлович чверть століття був автором та ведучим ґаґаузької національної програми “Ана тарафи” («Рідний край»).

Народився він 50 років тому, 10 жовтня в Кубеї Болградського району в родині вчительки математики Марії Василівни, болгарки, та інженера-механізатора Михайла Федоровича, гагауза. Та в дитинстві трапилося з ним велике нещастя, що могло стати й траґедією – він отримав вогнепальне поранення в голову. Завдяки провидінню залишився живим, успішно закінчив Кубейську школу, а також філологічний факультет Одеського Національного університету імені І.І.Мечникова та заочно аспірантуру на історичному факультеті за темою «Культурне відродження гагаузів України».

Талант Віталія Михайловича проявився в тому, що він оволодів п’ятьма мовами: ґаґаузькою, болгарською, українською, російською та французькою, якими вправно пише свої поетичні твори й займається художнім перекладом, пише вірші, есеї, займається ґаґаузьким фольклором, історією рідного народу, друкується на шпальтах періодичної преси: “Літературна Україна”, «Дружба», «Ана сёзю»(«Рідне слово»), «Огни Бийска» тощо. Як на радіо, так і друком з’являються його полемічні, нерідко гостросюжетні матеріали, глибокі роздуми про долю свого народу, про плинні події сьогодення, про мистецтво й народну творчість.

Член Національної Спілки письменників України з 1995 р., член Правління Одеського відділення НСПУ, має низку різноманітних видань, серед яких є унікальні, наприклад, збірка лірики, видана у Вашинґтоні (США), яка вивела одеського поета на орбіту міжнародного рівня «Солнце и светила ОНА движет…» та “Жарти не з олійниці” – збірка перекладів – білінґва ґаґаузькою та українською мовами творів уславленого майстра українського гумору Степана Олійника, що вперше в історії явилася ґаґаузьким читачам у видавництві “Астропринт” у серії “Бібліотечка лауреатів премії імені Степана Олійника”. До речі, завдяки цьому престижному виданню Віталій Бошков став лауреатом цієї премії, а також поет є лауреатом Загальнонаціонального конкурсу “Українська мова – мова єднання”.

Успішно перекладає Віталій Михайлович як українських поетів: Т. Шевченка, С. Руданського, Лесю Українку, П.Тичину, В. Со­сюру, В.Симоненка, так і відомих зарубіжних класиків: (Гарсіа Федеріко Лорка, Мігель де Унамуно, Жака Превера, Гійома Аполінера, Поля Елюара, Поля Верлена тощо).

У своїй оригінальній поетичній творчості поет оспівує чудовий рідний Бессарабський край, свою Болградщину й незабутній Кубей. Ці заповітні місця завжди в його серці, завжди надихають його на світлу творчість, бо саме там незамулені чисті джерела народної мудрості, з яких він черпає свою творчу наснагу. Віталій Михайлович часто виступає в Гагаузькому, Болгарському та інших Центрах культури, в бібліотеках, особливо перед дітьми, які люблять з ним спілкуватися, та багато уваги надає громадській роботі: він є членом журі низки конкурсів та фестивалів. Бере активну участь у ґаґаузьких, болгарських, українських фестивалях, що відбуваються на Одещині, акуратно висвітлюючи ці події в своїх радіопередачах. Високий професіоналізм і різновекторність творчого пориву Віталія Бошкова поціновується першочергово за його креативність, а також за несподівану новизну, свій стиль і майстерність. Бурхлива, неспокійна вдача митця реалізується своїм правилом: “жодного дня – без нового рядка”, що наочно дає свої плідні результати. Він як полковник Чорноморського Козацького війська Українського Козацтва, є референтом Головного отамана з питань культури й літератури.

Віталій Михайлович Бошков у свої 50 завжди в русі, завжди в пошуках нового, він успішно долає все нові й нові творчі вершини, успішно реалізує все нові й нові свої ідеї, він уміє стиснути час, і якнайраціональніше використовує його можливості. Його неймовірна працездатність і творча активність закладені саме в часі. Розгадавши цю несподівану таємницю часу, поет стає його володарем, приборкувачем.

АКРОСОНЕТ

Веління долі на твоїм шляху

І щастя, і нещастя днів трагічних

Тобі судилось на теренах вічних,

А ти долаєш їх і в мить лиху.

Любов до Краю Рідного криху

Інкрустувала в фресках мозаїчних

Юнача вдача для епох стоїчних,

Бо ти їм не виказував пиху.

Очільнику шляхетних ґаґаузів,

Шалене рвіння подвиги зверша.

Козаче Бессарабського коша,

Овітрений вітрами вірних друзів

В болгарів, українців та французів,

У кого не сплюндрована душа.

Дмитро ШУПТА, член НСПУ,

Заслужений працівник культури України

Редакція газети «Одеські вісті» приєднується до вітань на адресу ювіляра і зичить Віталію Бошкову міцного здоров’я та невичерпної творчої наснаги. А ще ми пропонуємо вашій увазі кілька віршів із величезного поетичного доробку Віталія Михайловича.

ЛИСТОПАД

Листопад ховає

тишком-нишком

Спогади мої про стигле літо.

І було узлісся нашим ліжком,

Сонце нам світило

стиглим злитком.

І дерева у весільних сукнях,

А твої одіжі – поруч, поруч ...

Злиток неба тане

в візерунках,

Навіть зорі начебто без зору.

Чи насправді листопад

у липні?!

Він ховає той

червлений злиток ...

Хуртовина часу далі лине,

Залишає спогади про літо ...

* * *

Дерева скинули листя,

І місто немов у намисті,

Неначе циганці-красуні –

Одесі воно пасує.

І майже вже третє сторіччя

( Це, мабуть, священний звичай)

Прикрасу коштовну носить

Одеса у пушкінську осінь ...

* * *

Народ мій – крапелька бурштину,

Він – сльози моря і сторіч,

З його їм’ям над степом лину

І з долею я віч-на-віч.

Народ мій – світова прикраса,

Красуня з чарівних казок...

Під небом споконвіку сяє

Мов відображення зірок...